Не моя реальність

Кістки милої

Мов звір, він дивитися на неї.
Із пащі капає слюна.
Життя горить з його ідеї.
Без неї ні, а лиш вона...

Веде, дарує насолоду.
Вбивати краще без вина.
П'є він кров- неначе воду.
Життя лишає, а вона...

Летить у даль, віднесена вітрами.
В обіймах ненависних слів.
"Горіти в пеклі, будеш ти роками,
А гнити, с перших хвилин снів! "

Кістки від м'язів відділяє .
Навіжений, не людина і не звір.
Кісткам він тихо промовляє.
"Моя на вік, я кохаю, ти повір."

Подобається

#1620 в Різне
#365 в Поезія

Відредаговано: 15.09.2024