Не моя реальність

Кістки милої

Мов звір, він дивитися на неї
Із пащі капає слюна.
Життя горить з його ідеї.
Без неї ні, а лиш вона...

Веде, дарує насолоду —
Вбивати краще без вина.
П'є він кров — неначе воду.
Життя лишає, а вона...

Летить у даль, віднесена вітрами.
В обіймах ненависних слів:
«Горіти в пеклі, будеш ти роками,
А гнити, с перших хвилин снів!»

Кістки від м'язів відділяє.
Навіжений, не людина і не звір.
Кісткам він тихо промовляє:
«Моя на вік, я кохаю, ти повір.»

Подобається

#3610 в Різне
#871 в Поезія

Відредаговано: 22.02.2025