Розділ 12

Останнім часом мої сни виглядають дивно. Цей раз не виключення: підвал, в якому неймовірно тхне сирістю і ще якимись різкими запахами, тьмяне світло, через яке майже нічого не видно, і стілець з мотузками посеред кімнати, над яким світить мабуть найяскравіший ліхтар на планеті. Якісь голоси, тіні, які час від часу зʼявляються, але облич не видно, і голоси розпізнати не можливо. Все що відбувається, неначе в якомусь фільмі, назву якого я не знаю. Проте нічого не відбувається. А наступної миті на стільці зʼявляюсь я. Звʼязана тими ж мотузками, які до цього просто лежали. 

Я не подаю ніяких ознак життя. Просто сиджу привʼязана з опущеною головою. Потім зʼявляється чоловік, обличчя його не видно. Але видно як він підіймає руку з чимось блискучим. Пістолет. Він підіймає його до моєї голови і.. Постріл.

Прокидаюсь в холодному поту. Шкірою проноситься табун мурах. Вперше в житті мені страшно через сон. Страшно, що може виявитись реальністю. Та цього не може бути. Я просто не можу комусь нашкодити так, щоб потім поплатитись ось так своїм життям.

Сіла на ліжко і перевела подих. Оглянула кімнату. Я була не вдома. Але памʼятаю, що приїхала до Феді, ми пили, потім зʼявилась Ліна. Голова не те що боліла, я боюсь, що якщо торкнусь її - вона просто вибухне. Шалене похмілля. Не дивно. Вчора ми добряче напились, і навіть не помітили того. Все ще не можу повірити, що бачила вчора Ліну тут. Вона виглядала такою домашньою. Але що Феді від неї потрібно? Якщо просто погратись, щоб забути Аделіну, я йому поламаю всі плани. Я не дозволю, щоб мою подругу просто так використали. Хоча Федя не такий. Я знаю його дуже давно, і ніколи він собі не дозволяв поводитися з жінкою як з непотребом. Але після їхнього розставання з Аделіною пройшло не так багато часу, щоб Федя знову закохався. Треба прояснити з ним це. 

Взяла в руки телефон і ввімкнула його. На годиннику шоста ранку. Ще рано. Поспала всього кілька годин. Але заснути знову я вже не зможу. На гнучких ногах вийшла з кімнати і попрямувала одразу в ванну. В дзеркало на мене дивилась розгублена дівчина. Такою я себе відчувала відразу після смерті тата. Така ж морально слабка як і тоді. На щоці все ще видно червоний слід від ляпаса, проте сьогодні він вже не болить. Це радує. Під очима такі ліхтарі, що можна освітлювати все місто вночі. А біляве волосся заплуталось у величезний клубок. Швиденько більш менш привівши себе до ладу, я вийшла з ванної і пройшла на кухню. Там вже сидів Федя і мовчки пив каву. 

- Доброго ранку! - Посміхнувся Федя і встав за склянкою.

- Знущаєшся? Так? - Роздратовано сказала, сідаючи на стілець.

- Я навіть не починав. - Сказав Федя і поставив переді мною склянку з водою, в якому шипіла таблетка.

- Випий, допоможе. - Кивнув на склянку. Ну от як цей чоловік може виглядати так, ніби проспав десять годин, виспався, збадьорився, і наче й не пив вчора взагалі?!

- Дякую. - За мить осушила склянку. Та пити все ще хотілось. В роті ніби суха сухісінька пустеля, навіть без найменшого натяку на воду. - Налий ще будь ласка води. - Федя кивнув і знову подав склянку з водою, який я швидко осушила, і поставив поруч каву.

- Ти чому так рано встала?

- Сон поганий. Не зважай. - Махнула рукою. - Краще розкажи, що це вчора вбіса було?

- А що було? - Збентежився. Схоже не зрозумів про що я.

- Що тут робить Ліна? - Запитала в лоб. Раз він не зрозумів відразу.

- Єв, ти ж доросла, сама все маєш зрозуміти. - Посміхнувся. А от мені чомусь геть не весело.

- Я то розумію, але для чого? Як же твоє неземне кохання до Аделіни?

- Забудь. - Різко відрубав. - Я не хочу більше нічого про неї чути. Не згадуй її будь ласка. Вона зробила свій вибір вже давно, а я дурень намагався зробити її щасливою. Тепер я роблю свій вибір.

- Ти просто хочеш її забути?

- Ти здивована?

- Ні. Але не треба використовувати для цього Ліну! - Голосніше ніж треба було гаркнула.

- Я не використовую. Вона знає про те, що в нас тільки приємне проведення часу.

- Федя. Вона моя подруга, для якої я хочу щастя. Якщо ти не збираєшся цього робити, попрошу відступити, і дати їй можливість знайти нормального чоловіка, який буде її кохати.

- Розберусь. - Нервово кинув. - І взагалі, я її тут не тримаю. Вона тут через те, що і сама цього хоче. Не бачу більше перешкод.

- Я попередила, Федь. Не дивлячись на те що ми друзі, потім, я можу розмовляти з тобою по іншому. - Процідила. Не подобалась мені ця розмова, але попередити Федю я мала. Ліна моя подруга, і я не дозволю її скривдити навіть найближчому другу.

- Добре, Єв. Як скажеш. - Федя трохи розслабився, і я вирішила далі не продовжувати цю розмову. Все що хотіла - сказала. Далі справа за Федею. Головне щоб потім ніхто з них не страждав. - Ти ж не забула що ми сьогодні ввечері знову зустрічаємось тут?

- Памʼятаю. Роботи в компанії багато, тому можу прийти не раніше восьмої.

- А Ліна?

- Якщо треба, можу відпустити її раніше.

- Так, будь ласка. Хочу попросити її допомогти приготувати вечерю. Сам можу не впоратись. - Протараторив швидко, дивлячись очі. Ніби шукав в них мою підтримку.

- Добре. О шостій вона вже буде в тебе. - Погодилась. Хоча не розуміла для чого прямо готувати, можна ж і доставку замовити, але нехай, хоче щоб Ліна прийшла, то відпущу її раніше, так і бути. - До речі. Може Таню теж запросимо? Все ж вона теж хоче допомогти.

- Так, звичайно. Дуже давно її не бачив.

- Скучив?

- Та ні. Просто цікаво наскільки вона змінилась. - Задумався Федя.

- Добре. Думаю ми приїдемо разом. Але ще зателефоную їй.

- Домовились. - Федя встав. - Єв, мені треба вже збиратись. В холодильнику є трохи якоїсь їжі, приготуйте сніданок. Не йдіть голодними.

- Піклуєшся? - Посміхнулась.

- Не хочу, щоб ви втратили свідомість від голоду.

- Як скажете, капітан Михайленко. - І демонстративно приклала руку до голови, віддаючи честь. Федька засміявся, обійшов стіл і обійняв мене.