Розділ 11

Моєму здивуванню не було меж. Кого завгодно могла уявити в квартирі Феді, та навіть ту саму Аделіну, але свою помічницю, подругу - Ліну, точно не очікувала тут побачити. Дівчина стояла в дверях і важко дихала. Ніздрі роздмухувало так, що вона б могла сміливо вдихнути нас з Федею разом. В довгій футболці Феді, боса, з довгим розпущеним русявим волоссям. Маленькі руки стиснуті в кулаки, і пронизливий вбивчий погляд. Ніколи не бачила такою Ліну. Але те що бачу зараз, неабияк мені подобається. Ось вона, дружба! Зараз вони обидва здатні зробити все для того, щоб мені стало краще. Просто так. 

- Федя.. - Перевела на нього погляд. 

- Тепер ти маєш пообіцяти не вбивати мене. - Щенячим поглядом просив. 

- Тобі пощастило, що тут Ліна. При ній я спробую стриматись, і не доведу діло до гріха. - Процідила.

- Дякую, Ліночко. Ти мене просто врятувала. - Посміхнувся Федя, переводячи погляд на Ліну. Дівчина ж трохи розслабилась і підійшла до барної стійки, сідаючи поряд з Федею. Хлопець потягнувся за третьою склянкою і наповнив всі три новою порцією віскі. 

- Взагалі-то я не хотіла сьогодні напиватись. - Відпиваючи напій, сказала.

- В наших планах цього теж не було. - Спокійно сказав Федя і глянув на Ліну. Від його слів моя помічниця аж почервоніла і опустила голову. 

- Єво Олександрівно. - Невпевнено сказала і підвела погляд. - Вибачте.

- Ще раз і я тебе звільню. - Спокійно сказала, зробивши ще ковток. Від віскі я помітно розслабляюсь і сміливішаю. 

- Що? За що? Я ж нічого.. - Затараторила Ліна.

- Ще раз ти мене назвеш "Євою Олександрівною", - перекривила її, - за межами роботи, точно звільню. Я ж попереджала, чи не так. - Прищурила очі і лагідно всміхнулась.

- Так, Єво, вибач. - Ліна розслабилась, і потягнулась за склянкою. 

- Федю, а ти знаєш, що їй немає вісімнадцяти? - Сказала я, а Федя на мої слова ледь не вдавився напоєм.

- Як?? - Ошелешено глянув на Ліну, яка схоже зрозуміла, що хочу пожартувати, бо її посмішка, яка ледь проступила, одразу зникла і з'явився винуватий погляд. Маленька актриса. 

- Ось так. Капітан Михайленко порушує закон. - Несхвально кивнула.

- Все було за взаємною згодою. - Виправдовуватись навіть почав. Я вже не стрималась і зареготала в голос. Ліна підхопила і ми вже вдвох сміялись, ледь не падаючи зі стільців.

- Я жартую, Федька. Але треба було бачити твоє обличчя. - Все ще сміялась, витираючи сльози, які проступили.

- Жартівниці, бляха. - Підвівся і пішов в бік вікна. Відчинив його, дістаючи пачку цигарок, і смачно закурив. Він завжди так робить, коли нервується. Схоже жарт був не дуже вдалим. Але наступної миті повернувся з широкою посмішкою. - Але трошки навіть і смішно. Ми коли з Ліною зіткнулись біля кав'ярні, я тоді теж подумав, що вона якась школярка. Але потім побачив її в тебе в компанії, і зрозумів, що дівча просто виглядає дуже молодо. 

- Агов. Я взагалі-то тут. - Клацнула пальцями Ліна, привертаючи увагу. 

- Ми про тебе і говоримо. - Сказав Федя, закриваючи вікно. Повільно підійшов до Ліни і поцілував у маківку. Це було так мило. - То що, Єво? Що будемо робити? - Сів і знову наповнив склянки. Схоже сьогодні ми таки нап'ємось. Але чим більше я зараз п'ю, тим далі відходить біль, який завдав мені Сергій. Я розумію, що завтра він нікуди не подінеться, і алкоголь це лише тимчасовий засіб усе забути, але напитись хотілось. Хотілось трохи забутись. Відпустити. І зараз мені це вдавалось. 

- Взагалі-то ми з Танею вже придумали. Але це було до того, як він мені зацідив ляпас. - Сказала і на автоматі потягнулась до щоки. Яка від дотику ще трохи боліла. 

- З Танею? - Здивувся друг.

- Власта. Пам'ятаєш? - Сказала, роблячи ковток віскі.

- Танька? Та яка так хотіла зі мною зустрічатись?

- Ловелас. - Хмикнула. - Ти просто їй подобався. І вона за тобою не бігала. - Нагадала.

- Ну так, так, звісно. - Протягнув, і тут же отримав удар під ребра від Ліни. Я схвально кивнула дівчині. - Ее, двоє на одного так не чесно! 

- Федька, ми ж не в дитячому садку. - Сказала і посміхнулась.

- Саме так. В дитячому садку я б просто забрав би в тебе ляльку. - Буркнув. - Добре, що ви там придумали?

Я коротко переповіла план, який ми вдень вигадали з Танею. Присвячуючи в деталі не лише Федю, але й Ліну. Все ж я їй довіряла майже як і собі. 

- Звісно це дівчачий план, але я згоден. 

- А який по твоєму тоді хлопчачий? - Втрутилась Ліна і здивовано глянула на Федю.

- Стволи, бійки, мішок на голові, сирий підвал і погрози? - Сказала слідом за Ліною.

- Ого, та ви мабуть передивились бойовиків. - Засміявся Федя. - Але впринципі було б не погано. Судячи з усього, через кулаки до нього краще дійде. 

- Не треба, Федь. Не варто брунити об нього руки. - Сказала, крутячи склянку в руці.

- Добре. Спочатку спробуємо закрити ресторани, а як не дійде, пояснимо кулаками. В мене є тут один друг, який буде не проти допомогти нам. - Загадково сказав Федя. - До речі. Він якраз прилетів допомогти нам по справі того Івана Ігоровича. Думаю і в новоствореному ділі він теж допоможе. Завтра можемо з ним зустрітись. 

- Чудово. - Настрій вже трошки піднявся.

- Зустріньмося тут, в мене? - Запитав Федя, дивлячись то на мене, то на Ліну. 

- Я теж маю бути? - Здивувалась помічниця.

- Аякже. Звісно. Ти ж тепер свідок наших брудних справ. Але вразі чого ми знаємо де тебе знайти. - Підморгнув Федя, а я засміялась. Ну справжній поліцейський. Нічого не скажеш.

- Та ну тебе. - Ліна ображно склала руки на грудях, і відвернулась від Феді. Ця поведінка не сховалась від нього. Він обійняв дівчину за талію і потягнув на себе. Забрав волосся, яке прикривало шию і почав цілувати.

- Голубки! Я не заважаю вам? - Засміялась, привертаючи увагу. 

- Ні. - Першою оговталась Ліна і трохи відсторонилась від Феді. - Я мабуть піду вже. - Сповзла зі стільця.