Розділ 10

Йду додому і вкотре розмірковую про те, що я вчинила правильно. Сльози душать. Катастрофічно не вистачає кисню. Перехожі, що трапляються на шляху, певно думають, що я якась божевільна.. Ну і чхати. Вперше я дозволила собі бути слабкою поза межами будинку. До того, всі мої сльози залишались у ванній, під душем, який їх змивав, і трохи повертав ясність розуму. 

Покинути Сергія було цілком логічно. Якщо спершу я хотіла його покинути через зраду і навіть вагалась. Бо десь в глибині душі розуміла, що напевно я б йому пробачила зраду. Не зараз. Через якийсь час би пробачила. Напевно я цілковита дурепа. Якщо б пробачила. Я б напевно навчилася з цим жити. Але те, що чоловік підняв на мене руку, і йому за це навіть не було соромно - це перейшло всі можливі межі.

А що би було через кілька років? В нас можливо були б вже діти, і він би так і продовжував зраджувати і бити при можливості? А якби він побив мене до напівсмерті? Про це навіть і думати не хочу. Достатньо було одного сильного ляпаса, який так вчасно повернув мене до реальності. Якби чоловік мене і справді кохав, він би не дозволив собі не те щоб бити, але й кричати. Та схоже Сергій не надто любив мене..

Але для чого тоді це все? Для чого його залицяння? Для чого він зробив мені пропозицію? Для чого так хотів весілля? Щоб потім офіційно знущатись з мене? Зраджувати і бити коли заманеться? Лише слабкодухі чоловіки можуть собі дозволити самостверджуватися за рахунок слабких проти них жінок. Раніше Сергій мені здавався дуже і дуже впевненим в собі чоловіком. Проте зараз я побачила його геть іншим. Побачила його слабку сторону. Темну сторону. Яку він ретельно приховував за маскою доброго і порядного чоловіка.

Чому я не можу розгледіти людей одразу? Чому я можу впізнати в людині огидну сторону до того як мене це зачепить? Хоча.. Відповідь на своє питання я знаю. Просто весь час мені траплялись хороші люди, або такі, яких видно ще за кілометр, що вони гнилі і не варті уваги від слова зовсім. А щоб такі, які в обличчя дуже милі, а за спиною справжні недоумки - таке вперше. І дуже прикро, що такою людиною виявився мін наречений. Колишній наречений. 

І що могли означати його слова "ти про це сильно пошкодуєш"? Таке відчуття, ніби це я йому зрадила, і він мене застукав мене прямо в нашому подружньому ліжку. Але ж все навпаки. Це я його побачила з іншою, яка ще й виявляється вагітна від нього (хоча це треба ще перевірити). Так як він взагалі сміє мені говорити про те, що я пошкодую? В розриві наших стосунків винен він! Не я! Козел! Недоумок і ідіот. 

Поки йшла, не помітила як пройшло вже добрих дві години. Йшла повільно і не розбираючи дороги. Сльози все ще закривали пеленою очі. Та я змогла розрізнити силует автівки, що стояла біля якогось будинку. Повільно підійшовши, відкрила дверцята і плюхнулась на заднє сидіння. Не вдоволений таксист відразу повернув голову в мій бік. 

- Ви Олександра? - Кинув, повертаючи свою увагу до телефона.

- Ні. Відвезіть мене за цією адресою. - Мовила, простягаючи свій телефон до нього.

- Вибачте, пані, не можу. В мене замовлення. - Чмихнув і знову відвернувся.

- Плачу потрійний тариф. - Відвернулась до вікна. Але боковим зором помітила, як чоловік жваво заворушився і ввімкнув двигун.

- Так би й одразу. - Задоволено кинув і рушив з місця.

Як завжди переконуюсь в тому, що в цьому світі гроші вирішують буквально все. Треба лиш запропонувати вигідні суми і люди прогинаються. Ніхто зараз не допомагає просто так. Всім потрібна вигода. Так влаштований цей дурнуватий світ. Всі вже давно забули про свою безкорисну допомогу. Прикро. Лише зараз, після того що сталось, я можу подумати про це. Живучи в своєму рожевому світі, я завжди бачила в людях тільки прекрасне, які здатні прийти на допомогу, нічого не просячи в замін. Хоча.. В мене є кілька друзів, які можуть прийти на допомогу просто так. Федя, Ліна і Таня. Єдині мої друзі. В яких я впевнена на всі тисячу відсотків. Єдині, хто ніколи не зраджував мене. Єдині, хто може прийти на допомогу, бо це просто Я. 

Кинувши клька великих купюр, я вийшла з авто. Прохолодний вітерець вмить висушив мої вологі доріжки на щоках. Тілом пройшовся холод, і я обійняла себе руками, ніби шукаючи захисту в самої себе. Підняла очі на високу будівлю, і знайшла поглядом потрібну квартиру. Світло у вікнах світиться, отже вдома. Повільно підійшла до під'їзду, тільки но потягнулась рукою до домофона, як тяжкі двері закрипіли і відчинились. Звідти вийшла закохана парочка, і навіть не помітила мене. Я ж користуючись моментом, прошмигнула в середину. Кілька хвилин і я вже стояла біля дверей квартири і наполегливо тиснула у дверний дзвінок. Досить швидко двері відчинились, і на порозі з'явився Федя, в одних спортивних штанах і зі скуйовдженим волоссям. Погляд збентежений. Не очікував мене побачити. Та я й власне сама взагалі-то не збиралась в гості. Але так вийшло..

- Єво? - Розгубився. - Ти як тут? 

- Можна? - Запитала, кивнувши в середину квартири.

- Так, так, звісно. Проходь. - Федя швидко зачинив за мною двері і пройшов на кухню.

Зняла взуття і попленталась за ним. Сумку залишила при вході, так само як і мобільний. Чому приїхала до Феді? Сама не знаю. Напевно тому, що він мій давній друг. І лише він знає про Сергія набагато більше ніж інші. Та і не хотілось зараз бачити подруг, які я впевнена вже б збирались вбити Сергія. Хоча не впевнена, що після моєї розповіді Федя так просто це залишить. 

- Пий. - Наказав Федя, протягнувши мені склянку з коричневою рідиною.

Спочатку понюхала. Віскі. Зазвичай такого не п'ю, але зараз цей напій цілком доречний. Осушила повністю склянку і повернула назад Феді. Рідина обпікала всередині все і одночасно зігрівала. Те що треба, цього прохолодного вечора. Федя наповнив тепер дві склянки і запропонував присісти за барною стійкою.  

- А тепер розповідай. - Знову наказав. Ну справжній поліцейський прямо. Ніби на допиті. Але я й не пручаюсь. Я маю з кимось поговорити. - Єв, я ж не відстану, ти ж це знаєш.