Розділ 9

- Тань, ти розумієш, що тебе можуть вигнати з роботи, а клініку взагалі позбавити ліцензії без права поновлення? – Те що Таня пропонувала, звісно, було заманливою ідеєю, але не хотілось, щоб при цьому хтось постраждав.

- Я ж тобі пропоную процедуру не на все життя, а з короткотривалим ефектом. Щоб не зміг хоча б якийсь час з дівками фліртувати. Та і взагалі! Він зрадив тобі, і це найменше, що можна зробити.

- Ні, Тань. Я не можу на таке піти. Я можу вийти на деяких людей, і спробувати закрити його ресторани. Це його розлютить більше, аніж невдала косметична процедура. - От і з'явився план помсти, звідки не чекали.

- Добре, Єв. Нехай буде так. Але я не відмовляюсь від своєї допомоги. Хочеш пограти з його ресторанами, нехай буде так. Я допоможу. 

- Дякую, Тань. Але пообіцяй - ніякої самодіяльності. - Наказала Тані, неначе сувора вчителька.

- Добре, Євусь. Не хвилюйся. Я обіцяю, що не зроблю нічого такого, без твоєї згоди.  

- Чудово! - Посміхнулась і знову сперлась на спинку стільця. - Тепер твоя черга. Розповідай, як склалось твоє життя.

- Нуу.. Після закінчення університету, через маминих знайомих мені вдалось влаштуватись на практику закордоном. Там я була близько року. Мені пропонували залишитись, адже я непогано справлялась з роботою, та от я хотіла повернутись додому. Ще будучи там, я розсилала резюме по різних місцях, і через деякий час мені пришла відповідь з клініки "Афродіта" і мене запросили на співбесіду. Я якраз вже завершила там усі свої справи і прилетіла точно в день співбесіди. Трохи запізнилась, але мене взяли одразу. Зсилаючись на мою практику закордоном, та гарні відгуки з того місця роботи. І от вже більше року я працюю в "Афродіті".

- Я рада за тебе, Тань. Правда. - Я була щирою як ніколи. Чомусь саме з Танею мені хотілось обговорювати усе на світі і нічого не приховувати, ну звісно ж крім Федьки. Той хлопець завжди про все знав, навіть якщо я про щось замовчувала. Все ж довгі роки дружби давались в знаки. - Шкода, що ми з тобою загубились на ці кілька років. 

- Зате тепер, в нас з'явився шанс їх надолужити. - Таня посміхнулась. Мені не вистачало розмов із нею.

- І ми маємо ним скористатись. - Підморгнула. - Ну добре. Про роботу ми з'ясували. А як щодо особистого життя? Вже хтось є на горизонті? - Обережно запитала. Знаю, що Таня не любила про це говорити, чомусь тему особистого життя вона завжди оминала. Але не цього разу..

- Ну скажімо так, на горизонті ця фігура дуже розмита. 

- Ага, значить все таки хтось є? Це Ігнат? - Продовжила допит. А наступне питання було не просто так. Я протягом зустрічі спостерігала за Танею та Ігнатом. Він мабуть думав, що руку на коліні Тані ніхто не помітить, але я вмію помічати деталі. Не завжди, звісно, але я намагаюсь.

- Звідки ти.. - Почала Таня і помітно почервоніла.

- Спостереження, люба. Лише звичайні спостереження. - Перебила подругу.

- Загалом так. Але все дуже складно.. - Таня відвела погляд до вікна і про щось задумалась. Схоже думала, чи можна мені довіряти і пускати в своє життя настільки близько. Я ж накрила своєю рукою її, на знак підтримки і того, що мені можна довіряти. Таня важко зітхнула і продовжила. - Розумієш.. Ігнат.. Він чарівний. Добрий. Чуйний. Але в нас не може бути нічого серйозного. Лиш деякі зустрічі, які не несуть за собою нічого..

- Чому, Тань? - Напружилась. Таня ніколи не показувала себе з такої сторони. Зі сторони, де вона може бути слабкою. Вона завжди випромінювала рішучість, впевненість. Лиш інколи можна було помітити тінь сумніву, або невпевненості. Але і тоді, Таня одягала маску незворушності і показувала, що все добре. Проте зараз, переді мною, абсолютно нова Таня. Яка перестає боятися своїх справжніх почуттів і може дати слабину. 

- Є деякі причини. - Таня повернула на мене свій погляд. - Я поки не готова про це. Вибач. - Ну ось знову, тільки вона почала відкриватись, як знову сховала всі думки за сімома замками. Та я не можу натиснути, змусити її. Рано чи пізно вона про все розкаже. Треба дати їй час.

- Я розумію, Тань. Все добре. Як будеш готова, я радо вислухаю тебе. Але прошу, не закривайся від мене.

- Я не закриваюсь, Єв. Просто зараз не час. Я ще сама не розібралась у своїх почуттях. 

- Добре, Тань. Ти можеш мені довіряти. Пам'ятай про це!

- Господи, Євусь. Як же мені тебе не вистачало. - Сказала і потягнулась за обіймами через столик. 

Ще трохи ми посиділи в кав'ярні, але кожній треба було повертатись до роботи. Ігнат ве всю слухавку обірвав Тані з проханнями повернутись до роботи. Схоже він просто скучив. А я була рада, що в Тані з'явився хтось, хто змушує її думати не лише про роботу.

Попрощавшись, ми розійшлись по своїх справах. Вкотре, я просиділа в компанії допізна. І тільки збиралась виходити з кабінету, як телефон засвітився від вхідного повідомлення. 

"Чекаю на тебе внизу, маленька".

Сергій. Ну, звісно. З'явився і навіть не запилився. Та схоже зараз той самий час, щоб розставити усі крапки над "і". Я не можу вдавати перед ним, що все добре. Якби мені боляче не було. Все ж я кохала його. Але пробачити зраду я не могла. Як там кажуть - де один раз там і другий? Моя довіра до нього закінчилась рівно в той момент, як я побачила його з Аделіною. І вигляд вони мали зовсім не дружній. Просто так давати водити себе за ніс я не могла.