Розділ 5

Прокинувшись, я глянула у вікно, на вулиці була сильна злива. Краплі легко і не вимушено стікали по склу, так само як і мої сльози, щораз згадуючи тата. Він був одним із тих людей, які так сильно любили мене і вірили в мене. Хоч тата і немає, але я назавжди залишусь для нього маленькою татовою донечкою. Чомусь зараз в моїх спогадах зʼявились кадри з похорону тата. Купа людей, всі вдавано плачуть, ніби справді сумують, а я в той день не змогла навіть і сльозинки видавити. Я не могла прийняти факт смерті тата. Тіла його я не бачила. Була лише урна з прахом. Яку поспішно поставили в комірку і закрили плитою. Я ніколи раніше не знала, що тато хотів бути похованим саме так. Але мама переконала, адже незадовго до смерті він про це їй говорив.

Підводячись з ліжка, я взяла до рук телефон, і в ту мить він задзвонив, на екрані висвітилось імʼя Сергія. Зараз не маю бажання з ним говорити, тому скинула виклик і попрямувала в душ. Вчора ми мали з ним зустрітися. Я до пізнього вечора сиділа в офісі і чекала, коли він подзвонить, не стримуючись я кілька разів набирала його сама, але його телефон був вимкнений. Засмутившись, я просто поїхала додому. А зараз я була на нього ображена. Тому не звертаючи уваги на дзвінки, я збиралась на роботу. Так як погода за вікном не дуже порадувала, я все ж вирішила вдягнутися гарно, аби хоч зовнішній вигляд тішив. Мій вибір впав на зелену сукню міді, з легким декольте, з якого гарно виглядали ключиці, волосся я вирішила підібрати в кінський хвіст, макіяж зробила легкий і доповнила свій образ іміджевими окулярами з прозорою лінзою та чорною оправою. Глянувши в дзеркало, я відмітила, що все ж доволі гарно виглядаю. Я ніколи не вважала себе супер красунею, привабливою так, але не більше того. Свій природній темно каштановий колір волосся давно подумувала перефарбувати в білявий, але лише думка про те, що тоді від мого шикарного волосся може залишитися одна солома, різко відвертала мене від цих дій. Ще раз посміхнувшись собі в дзеркало, я попрямувала до виходу. Мама знову приготувала сніданок, і цього разу я не відмовилась, все ж вона старалась для мене, тому швиденько поснідавши, я поїхала в ресторан неподалік офісу, на зустріч.

Приїхала я на півгодини раніше, тому не очікувала, що Аделіна вже буде чекати, зазвичай вона в нас запізнюється. Але яким було моє здивування, коли провівши поглядом по залу, я помітила знайомі фігури, в одній із них я впізнала Аделіну, а в іншій - Сергія. Чомусь це не викликало в мене ніяких почуттів, хоча я би мала відчувати хоча б розчарування, сум, але нічого. Навіть дивлячись, як він тримав її за руку на столі і погладжував великим пальцем, дивився на неї, а дівчина легко всміхалась, я відчувала відразу. Він весь ранок телефонував мені, а зараз сидить і мило дивиться на неї. Я дістала телефон з сумки і швидко сфотографувала їх. А потім набрала номер, сховавшись за стіною, так щоб я їх бачила, а вони мене ні. Аделіна здригнулась від дзвінка і прийняла виклик.

- Сподіваюсь, ти не запізнюєшся, бо я вже підʼїжджаю. - Холодно сказала я.

- Ні ні, я вже чекаю на тебе. - Сказала дівчина і помітно почала нервувати. Вона щось сказала Сергію, очевидно, що я вже маю бути, і він знервовано підвівся зі стільця, поцілував дівчину в губи, і, не бачачи мене, попрямував до виходу.

Що це в біса було?! Він зізнається мені в коханні, і в той же час зраджує з Аделіною. Злість і ненависть, от що я відчувала в той момент, але тут же в моїй голові почав вимальовуватися план помсти. Хочеш грати Сергію, буде тобі гра, але на моїх правилах.

- Привіт, Єв. - Збентежено сказала Аделіна, як я підійшла до столика.

- Привіт. - Сухо кинула і сіла навпроти дівчини.

- Ти хотіла про щось поговорити? - Не стримуючи хвилювання, говорила Аделіна. Хотіла б я її запитати, що вони тут робили з Сергієм і як це давно в них, але вирішила, що спочатку буду розбиратись з ним.

- Так, хотіла. Скажи, що відбувається між вами з Федею? - Мовила до дівчини, і та помітно розслабилась.

- Ми не разом, якщо ти про це. - Легко сказала вона, а я була шокована.

- Чому? Що сталось?

- Не зійшлись поглядами і характерами. - Знизавши плечима, сказала.

- Але ж ви жили разом. Все було ніби то добре.

- Саме так. Ніби то. Я втомилась від його роботи, те що він постійно пропадає там, затримується до пізньої години. Я взагалі думаю, що в нього зʼявилась інша. - Відвівши погляд, сказала. Але цей погляд був сповнений радості, але аж ніяк не суму.

- Не кажи дурниць! Федя тебе кохає. Він навіть пропозицію тобі хотів зробити.

- Пропозицію? - Здивовано глянула дівчина. - Але це вже немає ніякого значення. Я.. я не кохаю його.

- Так швидко минуло кохання?

- Не вигадуй! - Обурено мовила Аделіна. - Я кохала, його всім серцем. Я була щаслива з ним.

- Сумніваюсь, що так і було.

- Я не маю виправдовуватись перед тобою. Вибач, мушу йти! - Процідила крізь зуби вона, і швидкою ходою, попрямувала геть.

Видно розмова її геть не потішила, раз вона так швидко втекла, і не стримувала свого невдоволення. Але вірити Аделіні це одне, треба ще вислухати Федю. Щось мені підказує, що вона мені збрехала, судячи з того, що я бачила перед нашою розмовою.

По дорозі в офіс я заглянула в свою улюблену кав’ярню, взяла середній лате, і пішла в компанію. Злива на вулиці не припинялася, на мить здалось, що вона стала лише сильнішою. Зосередившись на дорозі, щоб не втрапити в калюжу, я не помітила як врізалась в чиюсь спину. Добре хоч кава лишилась на місці.