Розділ 4

- Привіт, - здивовано запитала я, побачивши друга, - ти як тут опинився?

- І я тебе радий бачити, Євчику. - Не стримуючи посмішки, сказав Федя.

- То якими вітрами до мене в офіс? Ти ж здається не дуже любиш його.

- Взагалі, я хотів би відео з камер відеоспостереження. Там де засвітився той чоловік, бо імʼя та по-батькові виявилось недостатньо. В місті та області стільки тих Іванів Ігоревичів, що ти собі навіть не уявляєш. - Закотивши очі, сказав друг. - А ти куди це зібралась? На зустріч зі своїм благовірним?

- Ти можеш ненавидіти його не так відкрито? - Обурено сказала я, стукнувши хлопця ліктем в бік. - Я ж тобі не часто говорю, що твоя Аделіна мені теж мало чим подобається.

- Але зараз говориш.

- Це для порівняння. І взагалі у вас трохи дивні стосунки. - Відвернувши погляд, сказала я.

- Те саме можу сказати і про вас з Сергієм. - Буркнув Федя.

- Добре, давай не будемо. Я взагалі то до тебе у відділ хотіла приїхати, добре, що ми не розминулись.

- Це справді добре. Ти щось хотіла сказати чи запитати?

- Так, ходімо в кабінет поговоримо.

Федя мовчки кивнув і попрямував за мною. Зайшовши до приймальної, я окликнула Ліну.

- Лін, я вже нікуди не їду. - Сказала дівчині, як та підняла погляд на мене. - Зроби будь ласка дві кави, і попроси охорону, аби скинули на флешку відео з усіх камер спостереження за вчорашній день і за 4 вересня минулого року з конференц-залу. – Ліна кивнула, і перевела погляд за мою спину. Її очі помітно розширились, дихати дівчина стала частіше, і я помітила, що крила її носа почали роздуватись – вона злилась, і злилась на Федю.

- Ти?! – Крикнула Ліна, вже до Феді, що помітно здивувало мене.

- Ти я бачу вже і перевдягнулась. – Сканувально оцінив поглядом мою помічницю Федя. – Отже Ліна..

- А ви я бачу вже знайомі? – Сказала я, з неприхованим здивуванням. – Це Ліна, моя подруга і незамінна помічниця. – Кинула я Феді. – А це – Федір, мій найкращий друг дитинства. – Мовила до Ліни, яка все ще помітно злилась. – Лін, не забудь, кава і записи з камер. – Ніби повертаючи в реальність Ліну, сказала я.

- Так, Єво Олександрівно, зараз зроблю. – Ледь мовила дівчина, і ми з Федею попрямували в кабінет.

- Бачу ти вже зміг вразити мою помічницю. – Сказала я, закривши двері.

- Ага, сьогодні зранку вона вилетіла з кав’ярні мов ошпарена, ми зіткнулись і вона вилила на себе каву. – Пояснюючи, підійшов до крісла і вмостився на нього.

- То це ти їй зіпсував сукню і настрій. – Стверджуючи, сказала я, сідаючи на крісло навпроти друга. – Не ображай її, і вибачся, Ліна дуже хороша і я не буду закривати очі на те, що ти мій найкращий друг, дам разочок по голові, щоб знав, як з дівчатами поводитись. – Демонстративно піднімаючи руку догори, ніби замахуючись, сказала я.

- Добре, добре. В гніві я тебе трохи боюсь навіть, тому не буду випробовувати на міцність твої нерви. Але чому я її ніколи не бачив? Ти ж сказала, що вона твоя подруга.

- Так, подруга. А чому не бачив, бо Ліна сором’язлива, і ми з нею, здебільшого, проводимо час удвох, або втрьох, коли я запрошую її до нас з мамою. Я колись пропонувала їй сходити в клуб, запросити Сергія, свого найкращого друга з дівчиною, тобто тебе і Аделіну, Матвія, нашого юриста. Знаєш, - нахилившись над столом, трохи тихіше мовила, - мені інколи здається, що Матвій залицяється до Ліни, але вона чомусь лише відсторонено дивиться на нього.

- Значить він їй не подобається. – Сказав, фиркнувши, Федя.

- Сергій мені спочатку теж не надто подобався. Але скоро у нас весілля, тож…

- Але це не означає, що в неї буде так само як і в тебе. - Сказав Федя, нервово постукуючи пальцями по столу.

- Так, Федю, не подобається мені твій настрій. - Сказала хлопцю, і поглянула йому прямісінько в очі. - Не забувай, в тебе є дівчина, яку ти здається дуже кохаєш, раз ви вже довгий час живете разом.

- Чого не можу сказати про вас з Сергієм. Значить ти його не дуже кохаєш, бо ви разом не живете. – Всякий раз відбивав Федя.

- Не перебільшуй, ти ж знаєш, ми не живемо разом, бо після смерті тата мама хворіла, я мала бути поруч, допомагати, підтримувати, а це легше робити, коли ми живемо в одному місці.

- Знаю, вибач. - Хмуро відповів друг, опустивши погляд вниз. - До того ж, я хочу зробити пропозицію Аделіні. - Ледь посміхнувшись, сказав Федя, піднімаючи очі.

- Ваша кава, - мовила Ліна, зайшовши в кабінет.

- Дякую, Лін. Що там з записами? - Запитала я, слідкуюючи за Ліною, яка розставляла чашки з кавою на стіл.

- До охорони звернулась. Сказали, що з вчорашнім записом проблем немає, його вже мали скинути на флешку, а от з вересневим записом, трохи складніше, бо в той день був якийсь збій в системі і половина камер не працювала. Але вони обіцяли як найшвидше з цим розібратись. - Мовила Ліна, і краєм ока я помітила, що Федя не зводить очей з неї.

- Зрозуміла, дякую, Ліно. - Сказала дівчині, після чого вона поспішила вийти з кабінету. - А ти, - вже тихіше звернулась до Феді, - перестань пускати слини, Ліна звісно хороша, але от в тебе дівчина, вважай наречена.