40. Анна. "Він так дивиться, ніби хоче тебе"

Мені не хотілося, щоб Устим ревнував, я бачила, що він страждає, але не розуміла, що я не так зробила. Ми з Даниславом просто розмовляли про роботу, ну, у нього була звичка під час розмови торкатися співрозмовника, але це характерно багатьом людям. Це не значило, що він чіпляється до мене.

 — Мабуть, у нього профдеформація, — усміхнулась я. — Його робота полягає в роботі зі шкірою, тож він і сам не помічає, як це робить. Це нічого не значить, абсолютно! 

— Ти просто не бачиш, як це виглядає зі сторони, — він підтиснув губи. — Він так дивиться, ніби хоче тебе. 

Мені було неприємно таке чути, і поведінка Устима здалася грубою, я просто не хотіла псувати свято і намагалася помиритися, але ж вінм не вгавав…

 — Мені здається, ти перебільшуєш, — сказала я. — Ти не дуже ввічливо повівся з Даниславом, і мені це було неприємно бачити. 

— А якби хтось мене лапав, тобі було б все одно? — Устим насупився. — Хіба ти не ревнувала, коли я прийшов з роботи після масажу від помічниці? Так у мене тоді теж нічого не було. А тобі було неприємно.

 — Ну, твоя помічниця не має в своїх професійних обов’язках робити тобі масаж, — тепер уже насупилась я. — Та ще й залишати відбитки помади на твоїй сорочці…

— Може твій Данислав теж це спецом робив, хотів побісити мене… — пробурмотів Устим і відсторонився від мене. — Ти не хочеш зрозуміти мене.

 — Я поговорю з ним і все поясню, — сказала я. — А ти, будь ласка, тримай себе в руках, бо тут навколо журналісти, можуть зробити якесь двозначне фото, вони люблять скандали. 

— Добре, — його тон тепер був якимось відстороненим. 

 — Не ображайся, будь ласка, — я зазирнула йому в очі. — Мені не хочеться, щоб ми сварилися. Але який ще може бути вихід з ситуації? Звільнити нашого ключового спеціаліста і закопати цим салон на старті його роботи?

— Я не казав нічого подібного, я б не змусив тебе його звільняти, бо знаю, наскільки ти загорілась цією ідеєю, — Устим зітхнув. 

 — Я дуже кохаю тебе і ніколи не думала навіть, що можу тебе зрадити. Може тому спілкування з Даниславом для мене — це як спілкування з будь-якою іншою людиною, з лікарем, наприклад.  Якби я пішла до лікаря-чоловіка, ти б не ревнував, що він при огляді до мене доторкнувся? Так і тут… Я не сприймаю його як об’єкт романтичних почуттів. Але поговорю з ним і скажу, що тобі неприємно, і що краще мені не робити цього лазерного шліфування. Проживу якось без нього…

— Та ти можеш робити, що хочеш… Ну блін… Просто якщо вже так йому треба торкатись, хай робить це в салоні, в кабінеті. Як положено і все таке, — неохоче додав Устим. — Лікарі на вечірках точно не мають оглядати пацієнтів. Чи я помиляюсь?

 — Так, ти маєш рацію… Вибач, будь ласка, — я торкнулась губами його губ. — Розумію, що це було неправильно…

— Я дуже сильно кохаю тебе, Аню, — сказав Устим пошепки…

***

Банкет закінчився, і ми  з Устимом поїхали додому. Я вирішила, що поговорю з Даниславом вже наступного дня. сам на сам, зараз, коли навколо було багато людей, це здавалося непідходящим часом. 

— Тобі сподобалося свято? — запитала я Устима, коли ми їхали в машині. — Я трохи хвилююся, що тепер ти будеш засмучуватися, що я багато часу проводжу на роботі… 

— Ну, я сподіваюсь, ти будеш приходити не пізніше за мене? Якщо це буде так, все буде добре, думаю, — відповів Устим. 

— Авжеж, постараюся довго не затримуватись, — усміхнулась я. — Все буде добре. Я почуватимуся більш впевнено з думкою, що роблю якийсь вклад до сімейного бюджету, і що мені не доведеться просити в тебе гроші на різні дрібнички. 

— Ти так кажеш, ніби в мене треба буде щось прямо вимолювати. Я хочу, щоб ти була всім забезпечена, це моє бажання. Щоб ти була в комфорті. Тому я і дав тобі картку. Ти можеш розпоряджатись нею, як хочеш. 

 — Ти ж знаєш, я не люблю марнотратства, — сказала я. — Якихось елементарних базових речей мені цілком вистачає, я краще вкладатимусь у бізнес. Мені дуже хочеться, щоб салон став успішним! 

Машина їхала швидко, і якоїсь миті я відчула нудоту. Подумала, що мене просто захитало, в дитинстві зі мною таке траплялося, коли ми з родиною кудись їздили. А може, останній келих вина був зайвим?

Та тоді я ще не  надала цьому легкому дискомфорту жодного значення…