39. Устим. "Не хочу, щоб він тебе торкався"

Мене чомусь напружували її батьки. Ніби нічого такого аж надто поганого вони не зробили, ну, якби вони не видали Аню за мене, ми б не познайомились, тож я мав би бути їм вдячним, але чомусь вони мене напружували. Все ж, Аня була надто доброю, я б на її місці те все так просто не пробачив. 

А ще у них точно були проблеми з вихованням дітей, що вони дітей так назвали а потім міняли імена. Це було максимально дивно. 

Але я не став сперечатись, чи щось доводити. Я поважав вибір Ані. Раз вона вирішила їх пробачити, мені залишалось тільки з цим змиритися.

 — Так, сестра справжній трудоголік, — сказала Аня, і мені почувся в її голосі прихований сарказм.  Може, вони з сестрою були в не дуже добрих стосунках?

— А ким вона працює? — запитав я. 

— Вона… — мати Ані на мить задумалась, а потім випалила. — Журналістка! 

— Зрозуміло, — я кивнув. 

В цю мить побачив свого знайомого, вже з моєї роботи. Парочку своїх серйозних партнерів з дружинами я теж запросив на це відкриття. 

— Піду підійду на пару хвилин до партнера, — сказав до Ані, чмокаючи її в щоку. 

 — Так, авжеж, — вона усміхнулась мені. 

Я кивнув і підійшов до партнера. Треба було подякувати за те, що він прийшов, і все таке. Я зробив комплімент його дружині, вони похвалили дизайн салону, загалом, ми перекинулись парою фраз ввічливості. Потім до нас підійшов ще один мій партнер…

Коли я нарешті з усіма поговорив, став шукати поглядом Аню, але біля батьків її вже не було. 

А потім я побачив її біля фуршетного столу поруч із Даниславом. Я майже забув про нього, а він виліз, як чорт з табакерки. Нарядився в бріоні, придурок. Не мають робітники вдягатись так дорого… 

Звідки в нього взагалі бабки? Невже цими косметологічними штучками можна так заробити… А що як він якийсь альфонс? 

Не дарма він весь час треться біля Ані.

Саме коли я вже підходив, він торкнувся долонею її плеча. А іншу руку поклав їй на щоку. У мене серце забилось рази в два швидше, коли я побачив це. А Аня стояла, ніби нічого дивного не відбувається!

Я швидко пішов до них. Хотілось вдарити гада і вигнати… Дуже хотілось. Але я поводився на диво стримано. Не хотів зіпсувати відкриття салону. Я смикнув його за руку. Але замість того, щоб сказати "Якого фіга ти лапаєш мою дружину?" я запитав:

— Що тут відбувається?

 — Я розповідав Ані, як проводиться лазерне видалення шрамів, — сказав Данислав.  — Зараз новітні технології можуть творити дива, от побачите, скоро шкіра вашої дружини стане ідеальною! 

 — Так, — Аня усміхнулася мені. — Не хвилюйся, Устиме, ми говорили про роботу. А ти що подумав?

— Рука, — я не дивився на Аню, тільки на руку Данислава на плечі моєї дружини, у мене почало смикатись око. — Прибери її.

Я реально був на межі того, щоб вмазати Даниславу і стерти з його обличчя цю ідеальну білозубу посмішку в усі тридцять два. 

 — Добре, вибачте, — він прибрав руку. 

Аня поглянула на мене з докором, але нічого не сказала. Вона що, хотіла зробити мені зауваження? 

— Відійдемо на хвилину? — я торкнувся її ліктя. 

 — Давай, — вона кивнула. Тоді повернулася до Данислава. — Дякую за турботу про мене! Сподіваюся, тобі буде комфортно працювати. 

Я закотив очі, але промовчав.

Данислав усміхнувся і кивнув. 

А потім я повів Аню подалі від нього. Коли ми опинились в якомусь безлюдному коридорі, я притис Аню до стінки і впився губами в її губи, прикриваючи очі. Серце бухало в грудях, як скажене. Я ніколи не думав, що буду піддаватись на таке ірраціональне почуття, як ревнощі, але зараз вони прямо спалювали мене зсередини.

Аня обійняла мене за шию і відповіла на поцілунок.

 — Я така щаслива, — прошепотіла вона, коли наші губи розімкнулися. 

— Я ревную. Не хочу, щоб він тебе торкався, — прошепотів я їй в губи тихо…