38. Анна. "А де твоя сестра?"

У день відкриття салону я дуже хвилювалася. Добре, що Устим був поряд, він підтримував мене і говорив, що все пройде чудово. Данислав теж так говорив, коли тривали останні підготовчі роботи перед днем відкриття. 

І ось цей день настав. Ше раніше блогери, яких ми запросили на “передвідкриття”, відвідали салон і розповіли про нього у своїх блогах. Ми придумали, що буде проводитися лотерея серед усіх гостей, і переможці виграють безкоштовні процедури, і про це завірусилося відео в Тіктоці тож прийшло багато гостей. Ми влаштували невелике шоу за участю запрошених зірок, розіграш призів, а потім — банкет у ресторані, але вже для “своїх” — наших родин, працівників салону і тих самих блогерів, щоб вони поспілкувалися вже в тісному колі. 

Коли ми з Устимом приїхали до ресторану, до нас підійшов Данислав і сказав, що по передзапису вже записалися клієнти на місяць вперед. Тож не варто турбуватися, що в перші дні відвідувачів не буде. У інших майстрів теж були розписані наперед тижні. 

Я трохи розслабилася, основні урочистості були позаду, тепер можна було відпочити. Побачила, що в дальньому кінці зали розмовляють батьки Устима з моїми, і сказала чоловікові, що нам варто підійти до них привітатися. 

— Певно, ти маєш рацію, — він кивнув. — Але твої батьки… Не знаю, вони поводились якось так відсторонено на відкритті. Та і до того мені здається, вони не особливо цікавились твоїм життям зі мною. А зараз все ж прийшли… Чи я помиляюсь щодо їхнього ставлення? 

 — Мабуть, вони почувають провину, що видали мене заміж проти моєї волі, — відповіла я. — Але якщо вони побачать, що ми щасливі разом, то, може, почуватимуться більш впевнено. 

— Ти дуже добра, Аню, — Устим чмокнув мене в губи. — Невже зовсім не ображаєшся на них?

 — Зараз вже ні, бо якби не вони, ми б із тобою не познайомились, — я усміхнулась йому. — А так, раніше,  звичайно, ображалась і не хотіла спілкуватися з ними. Та це все вже в минулому…

— Ну, раз ти так кажеш, значить і я прийму це, — кивнув він. — Хоча моє ставлення до них все одно не дуже хороше. Ну, розберемось. 

Ми підійшли до батьків і привіталися з ними. 

 — Я була в захваті від цього свята, так усе гарно і стильно! — відразу почала хвалити нас мама Устима. — Ви великі молодці! 

— Аня практично все робила самостійно, я зовсім не розбираюсь в таких речах, — сказав Устим, усміхаючись. 

 — Неправда, ти все профінансував, і бухгалтер твій мені допоміг з тим, щоб усе було правильно, — я усміхнулась. — А я вирішувала тільки технічні моменти. Можна сказати, це наш із Устимом спільний проект. 

 — Ми пишаємось тобою, доню, — раптом озвалася моя мама. Я побачила на її очах сльози. Була дуже зворушена тим, як вона це сказала. Я ступила крок вперед і обійняла її, а тоді тата. 

 — Я вас люблю, — сказала неголосно. 

— Ми теж дуже любимо тебе… І раді, що в тебе все добре.

— До речі, Аню, а де твоя сестра? — раптом запитав Устим. — Хіба вона не має також бути тут? Вона єдина твоя близька родичка, яку я не знаю, я б хотів познайомитись.

Я відчула, як моє серце завмерло в грудях. Це був момент, якого я завжди боялася. Що буде, якщо Устим дізнається, що це Жанна мала вийти за нього заміж, що його обманули? Певно, він перестане довіряти мені…

 — О, вона за кордоном, — поспішно сказала мама. — Обіцяла колись приїхати, може, улітку, робота не дуже їй дозволяє, тож доведеться чекати відпустку…

Мені здалося, що мама говорить неправду.  Навряд чи Жанна дійсно планує приїхати сюди.  І що в неї за робота? Вона ніколи досі не працювала, ото крім свого блогу нічим не займалася. А зараз і його закинула… Розуміла, що мама, скоріше за все говорить усе, що спаде на думку, аби Устим нічого не запідозрив, не дізнався про наш обман. В інтересах батьків було мовчати про це, щоб не вийшло грандіозного скандалу. Але все одно на душі стало якось неспокійно…