33. Устим. Підтримка батька

Віолетта незадоволено підтисла губи, але це нарешті закрило рота і їй, і мамі, тож я навпаки був задоволений. 

— Ми тоді вже підемо до спальні, виїдемо завтра раніше. А ви ще можете посидіти, якщо хочете, — сказав я до мами і Віолетти, стискаючи в руці долоньку Ані. 

 — Чому так рано? — здивувалася мама. — Посиділи б ще… 

— Та якось я вже насидівся, думаю, Аня теж. Хочу  провести час з моєю дружиною, ми ж все ще молодята, ну, сама розумієш… — я усміхнувся. 

Віолетта кинула на нас обурений погляд, але нічого не сказала.

 — Ну що ж, ідіть, — мама зітхнула.  — Шкода, що ви так ненадовго приїхали, але я розумію, що в тебе, Устиме, робота… Відпочивайте, добраніч…

— Добраніч, — відповів я. Аня теж побажала їм доброї ночі і я повів її нагору сходами. Вже коли двері за нами зачинились, я обійняв її. — Як ти? Важко було з ними? Я чесно не думав, що мама влаштує подібне, пробач будь ласка. Якби знав, взагалі б не поїхали сюди. 

 — Не хвилюйся так, зі мною все добре, — Аня усміхнулась. — Іноді було навіть кумедно спостерігати за Віолеттою. У неї прямо все на обличчі написано! Як вона на тебе дивилася, немов та лисиця з байки на шматок сиру у дзьобі ворони! 

— Радий це чути, боявся, що тебе це все могло дуже напружити, — я провів долонею по її щоці. — Здається, я з кожним днем закохуюсь в тебе все сильніше…

 — Я в тебе теж, — очі Ані засяяли. — Дякую. що підтримував мене і був на моєму боці… 

— Кохаю тебе… — я подався вперед і, прикривши очі, поцілував її в губи. — Знаєш, я вперше займусь цим в цьому будинку, — додав я грайливо. 

 — Я теж, — вона засміялась. — Сподіваюся, ніхто не підглядатиме за нами?

— Ну, двері можна закрити на замок… — я клацнув замком. — От і все… А тепер ніяких думок про третіх зайвих, — на цих словах я знову втягнув її в поцілунок і повів Аню в сторону ліжка…

***

Наступного ранку ми мали снідати вже вчотирьох, але замість Віолетти був батько, який повернувся додому вже після того, як ми з Анею пішли нагору. Слава Богу, мама Віолетту хоч ночувати не залишила. 

Коли ми вже спускались вниз, то почули голос батька:

— Взагалі неправильно ти зробила вчора, я не хотів влазити, прийшлось піти з вітальні, щоб не дивитись на твої спроби засватати сина, коли він вже одружений. Ну, добре, що молодята гідно вистояли, — хмикнув він. 

 — Замість того, щоб підтримати мене, ти ретирувався, ну, втім, як завжди, — невдоволено сказала мати. 

— Щоб не сваритись з тобою і втік, — додав батько. 

— Ходімо, — сказав я неголосно Ані і, взявши її за руку, завів до кухні. — Добрий ранок! 

— Доброго ранку, — усміхнувся нам батько. — Прошу до столу, не соромтесь, тут всі свої! 

— Добрий ранок… — пробурмотіла мама. — Так, сідайте…

***

Одразу після сніданку ми поїхали додому, вже коли були в машині, я сказав:

— Ну, все не так погано. Батько, здається, нормально тебе сприйняв. Думаю, ти йому сподобалась. 

— Ви з ним дуже схожі, — відповіла Аня.  — Цікаво буде і з твоєю сестрою познайомитися. 

— Вона має скоро повернутись з навчання, буквально за пару тижнів, тоді і познайомлю вас. Хоч би українську не забула, — я засміявся. — Вона буває в розмові переходить на англійську, як приїжджає на канікули. Забуває, що в Україні. 

 — Цікаво… А я ніколи не була за кордоном, — зізналась Аня. 

— А паспорт закордонний робила? Якщо ні, треба зробити. Тоді можна буде запланувати якусь подорож. Де б ти хотіла побувати? — поцікавився я. 

 — В мене немає закордонного  паспорта, треба зробити. А куди ти хотів би поїхати? Мені цікаво скрізь, головне, щоб ти був поруч. 

— Я перший запитав, так не чесно, — сказав я жартівливим тоном. — Тому все ж таки я б хотів, щоб місце обрала ти….