30. Анна. Нагорода - поцілунок

Через цю Віолетту я не могла розслабитися, її прискіпливий погляд змушував мене почуватися скуто. 

— Спочатку подивись, як це роблю я, — сказав Устим і взяв кий. Підставив ліву руку на стіл, трохи розчепірив і підняв пальці гіркою. — Отак треба ставити пальці. Права рука тримає кий під кутом девʼяносто градусів, край кия кладеться між великим і вказівним пальцем лівої руки, цілитись зараз тобі треба кінчиком кия в центр кулі, по якій будеш бити, — він відтягнув кий назад і наніс точний удар в центр своєї кулі. Та вдарилась об крайню праву кулю в піраміді, після чого традиційно зайшла в праву дальню лузу.

— Зазвичай з розбивки можна забити саме так, ну, це найлегший спосіб, — пояснив Устим. — Зрозуміла, як тримати кий? Тепер спробуємо разом…

— Добре, — кивнула я, впевнена, що в мене нічого не вийде. 

— Я буду тільки притримувати руку, ти постарайся прицілитись, як я пояснював, — він нахилився зі мною, я відчувала тепло його тіла і аромат парфумів. 

Я  постаралася забути про присутність Віолетти і розслабитись. Прицілилася і вдарила по кулі, вона поцілила в другу кулю, але, мабуть, недостатньо сильно, бо та не докотилася до лузи, а зупинилась в кількох сантиметрах перед нею. 

— Майже, траекторія була правильна, — похвалив мене Устим. — Давай тепер спробуємо ще раз. Іншою кулею спробуй забити цю, яку ти недобила, — він вказав на кулю, яка стояла не дуже далеко від цієї, що була майже в лузі. — Навіть несильного удару вистачить, щоб вона зайшла. 

Я прицілилась і вдарила по кулі, весь час Устим притримував мої руки. Куля стукнула об другу, і та нарешті, впала в лузу. 

Я зраділа:

— Ура! Вийшло! 

— Ти молодець, — він чмокнув мене в щоку. 

— Нічого особливого, — прокоментувала Віолетта. — Таку кулю і пʼятирічка забив би. 

Мені стало неприємно від цих слів. 

— Думаю, коли ти вперше це робила, то мала такі ж результати, — відповіла я їй. 

— Так, для першого разу у Ані дуже добре вийшло, — заступився за мене і Устим. — Взагалі-то, я памʼятаю, що коли ти вперше стала до більярдного столу, в тебе куля взагалі вилетіла.  

— Не було такого, — насупилась вона. — Я не пам’ятаю принаймні! 

— Але ж я памʼятаю, — Устим усміхнувся. — Куля вилетіла і бахнула плитку на підлозі, прямо розбила її, та пішла тріщинами. Батько потім ніде не міг замовити ту нещасну одну плитку, якась вона була рідкісна і ніде не було її. 

— Хм, може, то хтось інший був, не я? — Віолетта знизала плечима. — У будь-якому випадку краще вдарити сильніше, ніж ледве-ледве, ніби три дні нічого не їла! 

Мені зараз найбільше хотілося піти звідси, але це означало б, що я здалася, а Віолетта перемогла, тому я старалася поводитися спокійно і не реагувати на її закиди. 

— То точно ти була, — Устим похитав головою. — Я добре запамʼятав цей випадок, бо батько довго буркотів через нього. 

— Давай тепер вдвох пограємо, а Аня відпочине, — запропонувала Віолетта Устиму. 

— Аня — моя гостя. Тож я хочу грати з нею. Можемо грати вдвох з нею проти тебе, якщо так хочеш, — запропонував Устим врешті-решт. 

 — Добре, давайте, я вас швидко розіб’ю в пух і прах, — усміхнулась Віолетта. 

— Будемо бити по черзі, я, потім ти, потім Аня, потім знову ти і знову я. Так у команд буде рівна кількість ударів, — сказав Устим.

— Добре, — Віолетта потерла руки. — А яка буде винагорода для переможця?

— А що ти хочеш? — відповів він питанням на питання.

— Може, поцілунок? — вона з викликом поглянула на нього.  — Якщо я виграю, ти мене поцілуєш! 

— Ні, це не підходить, я одружений чоловік і хочу цілувати тільки свою дружину, — Устим пригорнув мене до себе. 

 — Ну, якщо ви виграєте, то поцілуєш свою дружину, у вас буде мотивація до перемоги, — не вгавала Віолетта. 

 — Добре, — сказала я.  — Хай буде так, але ми виграємо неодмінно! 

Насправді я не була впевнена в цьому, але мені хотілося втерти носа цій нахабній “подрузі дитинства”...