28. Анна. На сцені з'являється донька маминої подруги...

Я постаралась усміхнутися. Ще не вистачало, щоб Устим подумав, що я боягузка. 

 — Все добре, — сказала я. — Трохи непокоюся перед зустріччю з твоєю родиною, але,певно, це нормально — хвилюватися в такій ситуації. 

— Все буде нормально, — він торкнувся своєю долонею моєї. — Ти їм сподобаєшся. 

 — Сподіваюся на це, — відповіла я. — Зрештою, це лише один день, тож якось потерплю. Ми ввечері повернемося додому?

Якось так дивно, що в мене дуже просто вийшло назвати будинок Устима “домом”, я й сама не помітила, як це зробила. 

— От щодо цього я таки сумніваюсь, — він похитав головою. — Мама завжди наполягає, щоб я залишався, якщо наступний день вихідний… Я доволі рідко до них їжджу, тому так.  Але у мене там своя спальня, ми будемо практично як вдома. Хоча, якщо ти зовсім не хочеш лишатись там, я просто скажу, що ми маємо поїхати ввечері.

 — Ну, подивимось, якщо мене нормально приймуть, то я не проти залишитися ще на один день…  А нам не потрібно купувати подарунок? 

— Ну, можна взяти з винної шафи пляшку вина і може заїхати купити якийсь торт, чи що. Зазвичай я беру вино, — відповів Устим. — Мама любить готувати, вона наготовлює купу страв, ніби кожна зустріч — прямо якесь свято. Вона закінчила купу кулінарних курсів, як тут, так і за кордоном, до речі. Це ще одне її хобі. 

 — Тоді вино буде кращим подарунком, — сказала я. — Може, попрошу поділитися якимись фірмовими рецептами, жінки зазвичай люблять, коли цікавляться їхнім хобі…

— Думаю, їй таке дійсно буде приємно, — погодився Устим і чмокнув мене в щоку. — Не переживай, вони не кусаються. Ну, батьки. Все буде добре... 

***

Батьки Устима жили в передмісті, у гарному будинку з великим садом. Як тільки ми вийшли з машини, двері відразу відчинилися, і я побачила невисоку світловолосу жінку, чимось схожу на Устима. Вона енергійно рушила до нас. 

— Сину,  ти так давно до нас не приїздив, ми вже й забули, як ти виглядаєш! — протягнула вона, дивлячись на Устима, потім обійняла його, а вже тоді звернула увагу на мене. — А це і є твоя дружина? Жанна, правильно? 

— Аня, — сказав Устим. — Жанна їй не дуже подобається. Та і Аня підходить краще, воно ніжніше. Так, це моя дружина, — він усміхнувся, ледь обійнявши мене за талію. — Аню, знайомся, це моя мама, Марія Віталіївна.

— Дуже приємно познайомитись. — сказала я. 

— Заходьте, там тато вже на стіл накриває, — усміхнулась Марія Віталіївна. 

Ми пройшли до будинку, і побачили високого сивоволосого чоловіка, який вийшов до передпокою і поглянув на мене з цікавістю, привітавшись. 

— Мій батько, Сергій Семенович, — представив його Устим. — Моя дружина, Аня. Знайомтесь. 

— Ти знайшов собі справжню красуню, — розплився в усмішці Сергій Семенович. — Але Маша досі злиться, що ви не запросили нас на весілля. 

— Ну, вже як вийшло, — Устим усміхнувся. — Але ж я привіз Аню. Тож тепер ви маєте бути задоволені…

— Так, ходімте до столу, треба випити за знайомство, — скомандував батько Устима. 

Ми всі пройшли до вітальні, де був накритий стіл, там була така купа страв, що вистачило б не лише на нас чотирьох. а й на десяток людей. 

— Я сама все готувала, — тут же сказала Марія Віталіївна. — Всі ці доставки — це не для мене!  А ти, Аню, любиш готувати?

 — Ну, я вмію готувати прості страви, — сказала я, трохи знітившись. — Але планую навчитися ще чомусь цікавому…

Цієї миті почувся дзвінок у двері, господиня швидко пішла відчиняти, і за хвилину повернулася разом із високою рудоволосою дівчиною, вдягненою в коротку чорну сукню, що виставляла на огляд довгі ноги. 

 — А я думаю, хто це до нас прийшов, — затараторила вона. — А це Віолетта, донька моєї найкращої подруги! 

Віолетта, побачивши Устима, відразу попрямувала до нього. 

 — Привіт, — сказала вона.  — А ти зовсім не змінився з тих часів, коли ми…

Вона не договорила, тільки лукаво усміхнулась. 

Я відчула, як моє серце стиснулось від ревнощів…