27. Анна. "Тепер у нас все буде по-іншому"

Коли Устим сказав, що не бачить нічого страшного в моїх шрамах, я не могла повірити, невже це відбувається насправді. Невже він дійсно кохає мене? Цієї миті я забула про те, що маю вважати його своїм ворогом.  У моїй душі було тільки щастя, мені хотілося сміятися,  і мене дійсно заводили його доторки і поцілунки. Серце билося дуже швидко, я вся тремтіла, я навіть не підозрювала, що можливі такі відчуття.

І коли я сказата “Я твоя”,  я дійсно це так відчувала, мені хотілося, щоб ми завжди були разом, щоб він обіймав мене, і між нашими тілами не лишилося більше простору…

Ми нарешті стали по-справжньому чоловіком і дружиною,  і я відчувала вдячність до Устима, що він не здавався  і добивався того, щоб це стало можливим…

*** 

— Ти справді мене кохаєш? — прошепотіла я. Мені було мало тих зізнань, хотілося ще і ще, хотілося відчувати себе потрібною і бажаною. 

— Так, я справді кохаю тебе, — він пригорнув мене до себе. — Ти найкраща, Аню… — він цілував мене в шию, вкривав поцілунками шкіру, був таким ніжним, ніби я кришталева. 

— Ти дуже хороший, — прошепотіла я у відповідь, теж цілуючи його. — Ти мені дуже подобаєшся…

— Нікому тебе не віддам, — він важко дихав. — Аню… Ти завжди будеш тільки моя, обіцяй. 

— Обіцяю, — я щасливо усміхнулась. — Знаєш, я думала, що ти зовсім не такий... Мені так добре зараз…

— Мені здавалось, я завжди поводився плюс-мінус однаково, — його губи ліниво торкались мого плеча, тіло все ще було дуже чутливим, тож на кожен такий дотик відповідало тремтінням.

— Мені здавалося, що ти егоїст і думаєш тільки про себе, — я відчувала провину за те, що вважала його таким, недалеким і самолюбивим. А він увесь цей час кохав мене… Яка я була дурна…

— Ну, я забрав тебе з дому зі своїх егоїстичних причин, і думав тоді про себе, — Устим зітхнув і знов торкнувся губами мого плеча. — Але ти мене одразу зацікавила. 

— Чим саме? Що в мені тебе зацікавило? — я почувалася рослиною, яка росла десь в пустелі, а зараз пішов дощ, і вона жадібно вбирає воду, а їй хочеться ще і ще…

— Ну, ти мила, це по-перше. Особливо, коли відштовхувала мене. Мені подобалося, що ти недосвідчена з чоловіками. Тобто… Ну, це якось по-особливому, коли ти в усьому перший з такою дівчиною. Ти брикалась, не вірила мені, це було навіть трохи кумедно. Певно, перше слово, яке тоді в мене асоціювалось з тобою, це саме "мила". І мені захотілось зблизитись з тобою. 

— Мені хочеться, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася, — прошепотіла я.  — Щоб ми завжди були такі близькі, як зараз…

— Ми будемо. Для цього цій ночі не обовʼязково не закінчуватись, — він пригорнув мене ще ближче до себе. — Завжди будемо разом лягати і прокидатися. Прокидатися теж класно, ну, коли ми вже разом, а не той сурогат, що був до сьогодні. Тоді я ще мав стримуватись, не люблю стримуватись. А тепер я можу вільно торкатись тебе, не лякаючи. 

 — Так, це дуже добре, — я щасливо усміхнулась. — Тепер у нас все буде по-іншому…Я дуже хочу цього… Хочу, щоб тобі було добре зі мною…

— Мені добре, — він чмокнув мене в скроню. — Ходімо, я віднесу тебе в душ, а потім будемо спати, тобі треба відпочити…

***

Коли я прокинулася вранці, то побачила, що Устима немає в спальні. Я піднялася з ліжка, зазирнула у ванну, але там його теж не було. Накинула халатик і спустилась вниз. Почула, як на кухні брязкає посуд.

— Ти тут? — я зазирнула туди і побачила. що Устим смажить яєшню. Ще по кухні розлився аромат свіжозвареної кави. 

— Тут. Привіт, — він обернувся до мене і усміхнувся. — Будеш вже снідати? 

 — Привіт, буду, — я усміхнулась. — Я голодна як вовк. Зараз тільки вмиюся і зуби почищу…

***

Вже за кілька хвилин ми сиділи за сніданком і тут я згадала, що сьогодні ми маємо їхати до батьків Устима. Одразу настрій став не таким райдужним. Як вони мене сприймуть? Чи не будуть ставити нам “палиці в колеса”?

Устим, здається, помітив моє хвилювання, бо запитав:

— Все в порядку? Ти ніби трохи сумна…