26. Устим. "Ти моя"

Вона дивилася на мене спідлоба. Її щоки розрум’янились, і вона виглядала дуже спокусливо. 

 — Добре, можу зняти кофту, але я тебе попереджаю, що тобі це не сподобається. Якщо ти захочеш піти геть, я зрозумію і не ображусь. 

— І штани теж, — я сковтнув слину. — Білизну лишу… — додав одразу. Бляха, як же мені триматися тепер… 

— Домовились, — її обличчя стало якимось зосередженим. Немов вона прийняла складне для себе рішення. 

— Значить, можна? — я піддів пальцями гудзик на кофтинці і розстібнув його, дивлячись їй в очі. 

Я відчув, як її тілом пройшло нервове тремтіння, але Аня дозволила мені це зробити. 

Дихання збилось від однієї думки, що я зараз роздягну її. Я подався вперед, до її шиї і поцілував там коротко, мʼяко. Не можна було цілувати її дуже пристрасно, бо це могло Аню тільки злякати.

Аня чи то зітхнула, чи видихнула повітря, вона виглядала схвильованою, її щоки розрум’янилися, очі блищали…

Я підчепив наступні два гудзики, а губами опустився нижче, ближче до ключиць. Очі ж прикипіли до її білизни. Це був спортивний ліф кремового кольору.

Побачив невеликі сліди на шкірі, ніби шрами. То от в чому проблема? Це через них вона не хотіла мені показувати себе?

Я подався вперед і поцілував перший шрам. 

Невже вона думала, що мене можуть відлякнути якісь шрами?

— Тобі не бридко дивитись на мене? — пошепки запитала вона. 

— Я можу довести тобі, що я дуже збуджений, але боюсь, ти тоді мене  проженеш, — сказав я, важко дихаючи. — А перевірити це дуже легко. Ти теж можеш мене торкнутись де завгодно, якщо хочеш. 

Я взяв її за руку і направив її долоню до мого живота. 

— Я дуже хвилююся, — зізналась вона, і тут же, торкнувшись мого тіла, відсмикнула руку. — Почуваюся якось дивно…

— Це називається збудження, — прошепотів я їй на вухо. — Сподіваюсь, саме це ти зараз відчуваєш. Бо я прямо на межі. Ніколи не був аж у такому стані. Жодного разу в житті.

— Я думала, ти дуже досвідчений, — з нервовими смішком вимовила вона.  

— Я теж так думав, думав що все в мене було вже, що мене не можна нічим здивувати… А потім зʼявилась ти. І я знаю, що у нас все буде по-особливому, — моя долоня торкнулась її в районі ліфу але через тканину. — Бляха… я просто божеволію від тебе, Аню… 

— Скажи мені це ще раз, — попросила вона. 

— Я божеволію від тебе, — я зазирнув їй в очі. — Хочу тебе дуже. Кохаю тебе. 

Я не планував цього казати. Я навіть собі цього не казав. Не зізнавався в цьому собі, не те що Ані. Але зараз це вже було надто очевидно. Я дійсно божеволів від неї і кохав.

Серце забилось дуже часто. Мені були невластиві такі зізнання. І взагалі такі почуття… 

— Я теж кохаю тебе… здається, — раптом прошепотіла Аня. 

Коли наші погляди зустрілись, я зрозумів, що вона не обманює. Я одразу подався вперед і одразу зімʼяв її губи своїми. Це не був ніжний поцілунок, як я планував. Я хотів поглинути її. Хотів, щоб вона відчула, як сильно потрібна мені. Щоб вона бачила і знала, що вона — моя. І що я нікому її не віддам. 

Аня відповіла на поцілунок, подавшись мені назустріч, вона вся тремтіла, як у лихоманці. 

— Ти моя, чуєш? — моя долоня ковзнула під її кофтинку. Я хотів торкатись її всюди, і від того, що торкався, божеволів ще сильніше. — Ніяких інших, ніякого вільного шлюбу. Якщо хтось не так на тебе подивиться, я його вбʼю…

— Я твоя, — прошепотіла вона, — Мені ніхто не потрібен…

Я знову накрив її губи своїми, тепер вже лягаючи на неї зверху, а не тримаючи себе так, щоб не торкатись її повністю. 

Коли це сталось, я думав, що вона злякається, це могло трапитись, але Аня тільки дивилася на мене широко розплющеними очима і усміхалась. 

— Кохаю тебе, — сказав я знову і накрив її губи своїми, прикриваючи очі, а моя долоня торкнулась її талії. 

Я мав би зробити це не тут і не так, але з іншого боку… Вона моя дружина, ми в нашій спальні. І все саме так, бо поряд зі мною зараз вона. І вона — моя….