23. Устим. "У мене є дружина"

— Хай буде Анна, — кивнув я. — Тобі б треба змінити імʼя, якщо тобі більше подобається Анна, ніж Жанна. Це ніби швидко робиться. 

— Насправді в паспорті я записана як Анна, а Жанна… ну мене так звали в родині… Батькам подобалось це ім’я…

— Ого, дивно якось. Якщо їм подобалось "Жанна", вони мали тебе так назвати, хіба ні? 

— Так, то якась заплутана історія, — раптом скзала Жанна, трохи знітившись. — Думаю, їм хтось сказав, що ім'я Жанна це те ж, що і Анна, форма цього імені, я точно не знаю…

— Ну, добре, тоді займешся цим. Зроби собі картку в банку, зареєструй приватного підприємця в "Дії", тобі певно треба буде допомога з цим, відправлю до тебе якогось мого працівника для цього… Але стоп. Ми забули про дещо, — сказав я. — Мої батьки чекають на нас вже завтра…

— Ой, — Анна  ( тепер уже я вирішив так її називати)  зітхнула. — Я й забула про те запрошення … Ти маєш мені трохи розповісти про своїх батьків, щоб я знала, чого від них чекати…

— Ну, батько зараз зациклений на риболовлі і всякому такому, у нього "пенсія", як він каже. Мама любить всякі косметичні процедури, помішана на цьому. 

— Ти один у них? Чи в тебе ще є брат або сестра?

— Є брат, він за кордоном зараз, але має повернутись за два тижні, він старший за мене, але у нього немає хисту до керування бізнесом. Та і я все своє побудував сам, тож він до того особливого відношення не має. У нас не дуже гарні стосунки.

— Ясно… У нас із сестрою було так само, — сказала Анна. 

— Ну, певно, це нормально, — я усміхнувся. — Добре, я піду на роботу, подумаю, кого дати тобі в допомогу з тим оформленням. Побачимось ввечері.

Я встав з-за столу, голова все ще трохи боліла. Я почувався трохи жалюгідно через все це. І що вона про мене думає, цікаво… Чому вона мені так подобалась, хтозна… 

Я поглянув на Анну, вона вже не була схожа на колючого їжачка. Навіть усміхнулась мені. 

 — Добре, до вечора, — сказала тихо. 

— До вечора, — усміхнувся я, але усмішка моя була не дуже веселою. Я розвернувся і пішов до виходу…

***

Я намагався зосередитись на роботі, ближче до вечора це навіть вийшло. Коли до кабінету постукали, і я сказав заходити. Це була Оленка. 

Вона зайшла і, підійшовши до мене, торкнулася моїх плечей. 

 — Зробити тобі масаж? Виглядаєш втомленим…

Я був дуже втомлений і ще більше напружений. У мене давно не було сексу, а Оленка давно була готова зайняти місце моєї коханки. 

Але після того, як я зустрів Жанну, тобто, Анну… Все змінилося. Мені більше не хотілось нікого. 

Вона сприйняла моє мовчання за згоду і почала масажувати плечі, нахилившись до мого вуха: 

— Може, поїдемо до мене, приймемо разом ванну? Тобі таке подобається…

Вона практично торкалась губами мого вуха і шиї, а її пальці бігали моїми плечами. 

Але я не хотів її. 

Хоч Анна і відштовхувала мене, я все одно думав тільки про неї.

— Пробач, все це в минулому. У мене є дружина, — сказав я, зітхнувши.

— Ти кохаєш її? — запитала Оленка. — Вона красива?

— Красива, — я кивнув. — Але це не головне. Щось в ній дуже зачепило мене.

Я не став прямо відповідати на питання. Бо Оленка точно була не тим хто мав почути більше. Хоча, те, що я зараз подумав, здивувало навіть мене. 

 — Ну, це ефект новизни, — сказала Оленка з виглядом психотерапевта. — Потім це минеться, і ти знову будеш звертати увагу на інших жінок…

— Побачимо, — чомусь я ледь насупився, коли вона це сказала.

Чомусь я був впевнений, що це не минеться. І мені прямо хотілось сказати це вголос. Але я вирішив, що це зайве в цій ситуації…