21. Устим. Безсоння

Я їй не подобався, зовсім. Це вдаряло по самолюбству, так, але водночас з цим чомусь мені було дуже сумно. 

Я б міг просто поїхати до якогось клубу, зняти якусь кралю, розслабитись з нею… Та жінки завжди на мене вішались… Але настрою зовсім не було. Та і бажання теж. Мене не влаштовував аби-хто, я хотів свою дружину. 

Дивно, що я так сильно привʼязався до неї за такий короткий проміжок часу, але що є, то є. Вона була якоюсь не такою, як всі інші, я весь час думав про неї. 

 Я так і не міг нормально заснути цієї ночі. Прокрутився на ліжку до другої години, а потім пішов вниз, на кухню.

Дістав з бару пляшку, потім дістав собі склянку. Налив і сів за стіл. Почувався якось жалюгідно. 

Відпив перші пару ковтків, віскі обпекло горло. 

Я зітхнув і продовжив пити, хоч воно і не дуже лізло. Краще напитись тут, ніж піти кудись. 

Після трьох склянок стало трохи легше і я вирішив зупинитись. 

Вирішив, що приберу все вже завтра, тож просто встав зі стільця і пішов сходами нагору. 

Була спокуса зазирнути до Жанни… Дуже сильна спокуса. Вона ж спить… Навряд почує ,якщо я буду дуже тихим.

Я прочинив двері і дуже тихо увійшов до спальні. Підійшов до ліжка і присів на край так, щоб не зачепити її. 

Долоня сама потягнулась до її милого сплячого обличчя. Я ледь-ледь торкнувся її щоки, погладив її.

 Потім подався вперед, нахиляючись до неї, але згадав, що, по-перше, я пив, а по-друге, вона всього цього не хоче зі мною. Тому я відсторонився, так і не торкнувшись її губ своїми. І руку теж прибрав.

Було якось кепсько на душі. Але що я міг зробити? 

Треба лягти спати і не думати про це більше, принаймні, сьогодні. 

***

Зранку в мене сильно боліла голова. Я вмився і прийняв душ, а потім згадав, що залишив внизу пляшку та склянку і так і не прибрав, тож поспішив вниз, щоб зробити це. Але коли я зайшов на кухню, Жанна вже була там. Вона була вдягнена у свій халатик з довгими рукавами і якраз діставала з кавомашини чашку з кавою. 

Побачивши мене, вона мало не впустила чашку. 

— Доброго ранку, — сказала тихо. 

— Пробач, я налякав тебе? — я зітхнув, сідаючи за стіл. Голова все ще боліла. А от склянки і пляшки на столі вже не було. 

— Та ні, просто я задумалась і не почула, як ти увійшов, — сказала Жанна. 

— Зрозуміло, — я кивнув. Голова боліла. 

— Зробити тобі кави? — запропонувала вона. 

— Давай, — я знову кивнув. Чомусь було навіть соромно дивитись на неї. По мені таки було видно, що я пив. Та і склянку прибирала саме вона, тож все розуміла. 

Жанна зробила міцну каву і поставила переді мною. 

— Може, таблетку від голови принести? — сказала, дивлячись мені в очі. 

— Якщо що, я зазвичай не пʼю, — не знаю, чому я вирішив це сказати. — Ну, наодинці. Просто не спалось. 

— Мені також не спалося, — вона зітхнула.

— Чому? — я здивувався. — Ніби ж ми зробили так, як ти хотіла. Ти була сама в кімнаті і все таке…

Я уважніше придивився до її обличчя і помітив, що її очі були трохи червоні, ніби вона плакала. Але ж не могла вона плакати… Чому їй плакати, я не ображав її, поводився максимально обережно і ні на чому не наполягав. Навпаки, пообіцяв залишити її в спокої…

— Я думала, що добре було б повернутися в минуле і щось там змінити… Як у тому фільмі про ефект метелика…

Я подумав, що вона хотіла б тут не зʼявлятися. Це було очевидно. Вона не хотіла, щоб я став її чоловіком, це і дурню зрозуміло. 

— І що б ти робила, коли повернулася? 

— Все одно я тоді була мала, і не могла б нічого змінити, — зітхнула вона. — Але зараз я б не стала у всьому слухатися батьків. Поїхала б кудись… Почала б нове життя…

— Життя у людини одне, не можна почати якесь нове, — я похитав головою. — Але ти можеш робити, що хочеш, і зараз. Я не буду тебе ні в чому обмежувати. Єдине, я не хочу знати, якщо в тебе хтось зʼявиться...

Продовження — завтра о 19.00! Додавайте книгу в бібліотеку і ставте сердечко, щоб не загубити її! 

Тільки сьогодні діє знижка -25% на мій бестселер "Наречена за контрактом"!