19. Устим. "Хочу забрати твій перший поцілунок собі"

Чи дійсно Жанна зачепила моє самолюбство? Певно, так і було. Вона дійсно його зачепила. Але не тому я хочу її. Не щоб щось там довести. 

— Я не можу знати, що відчуваєш ти, але і ти не можеш знати, чому я хочу тебе так само, — сказав я. — Повір, мені краще знати, чому я хочу тебе, — додав я їй на вухо. 

— Мабуть, просто з принципу, раз я твоя дружина, то маю належати тобі, — вона невесело засміялась.  — Бо інакше непорядок, а ти любиш, щоб усе було правильно…

— Чому ти не можеш припустити, що подобаєшся мені? — я ледь насупився, хоч вона того і не бачила. Вона дійсно мені сподобалась, це була правда. Справа не в самолюбстві. Ну, точно не тільки в ньому. 

 — Я не вірю, що можу комусь подобатись, — вперто стояла на своєму Жанна. 

Я дістав з кишені гроші і залишив їх на столі. Очі трохи звикли до темряви, тож я бачив обриси меблів.

Потім взяв її за руку і підвівся, тягнучи її до себе. 

— Ми їдемо додому. 

Вона спробувала відсторонитися, але не змогла вивільнити свою руку.

— Не пручайся, ми просто йдемо. Мені і за руку тебе тепер тримати не можна? — я був дуже роздратований. 

 — Ти казав, що не будеш мене змушувати ні до чого, — тихо промовила вона. 

— Я і не буду, — я важко дихав, мене так злило це все… Але що я міг зараз зробити. В голові була тільки одна ідея, і я збирався її втілити. А далі вже будь, як буде.  — Я не такий.

Ми пройшли до машини. Тільки там я відпустив її.

Їхали додому мовчки, а коли зайшли до вітальні, вже знявши верхній одяг, і Жанна хотіла втекти до сходів, я увімкнув тут світло і знову взяв її за руку, зазирнувши в очі. Я не розумів, чому вона так себе не любить, в чому була ця проблема. 

Коли наші погляди зустрілись, вона почервоніла і відвела погляд. 

— Подивись на мене, — це була не команда, скоріше, прохання, і вже мій голос не був такий роздратований, звучав мʼякше, ніж в ресторані.

Жанна послухалась, підняла голову і глянула на мене. Вона виглядала схвильованою, і від того ще молодшою. 

— Коли ти не та інстафіфа, якою я тебе вважав, ти дуже ніжна, невинна, я не зустрічав ще таких дівчат. Може, я не знаю, як з тобою правильно поводитись, але ти мені подобаєшся. 

— Я така, як є, — тихо сказала вона. — Ніколи не прикидаюся… Крім тих випадків, коли це було важливо для інших людей…

— Але чому ти не віриш мені? — я сковтнув слину. Серце билось дуже часто. Не знаю, чому, але Жанна гіпнотично діяла на мене. — Не віриш, що подобаєшся.

— Тому що ти нічого не знаєш про мене… Коли дізнаєшся, я буду викликати у тебе огиду, а не подобатися, — відповіла вона тихо. 

— Це все твої комплекси, — я торкнувся долонею її щоки. — Але я бачу, що ти хороша. Ти не зможеш викликати в мене огиду. Бо ти мені подобаєшся, дуже, — другою рукою я взяв її долоню в свою і приклав її в район свого серця. — Я ніколи не хвилювався поруч з дівчиною так, як поруч з тобою, чуєш, як бʼється?

Вона несвідомо облизнула губи. 

 — Я думала, що це все тільки гра…Що ти прикидаєшся таким хорошим, аби лише переспати зі мною…

— Якщо я скажу, що не хочу переспати з тобою, це буде обман. Але справа не тільки в сексі. Ти подобаєшся мені, — мій погляд зосередився на її губах. — Хочу поцілувати тебе. 

 — Я ще ніколи ні з ким не цілувалася, — прошепотіла Жанна дуже тихо. 

— Правда? — я аж видихнув від здивування. Вона була просто ідеальна. Я хотів її ще більше, коли почув ці слова. Хотів в усьому бути перший… Але саме з нею. Тож справа конкретно в ній.

Я погладив її по щоці і подався трохи вперед, а потім прошепотів їй в губи:

— Хочу забрати твій перший поцілунок собі…