16. Анна. "Хіба це справжня ти?"

Я на якусь мить задумалась. Зараз, у темряві сидячи біч-о-біч, відчуваючи тепло його тіла, коли він ледь обіймав мене за плечі, але скоріше по-дружньому, я відчувала, що мені комфортно і затишно. Спробувала повторити кілька разів подумки, що Устим мій ворог… Але це відчуття не зникло. Він був єдиною людиною за останній час, хто розмовляв зі мною не про якісь побутові дрібниці, а про саму мене… І на свій подив, я стала розповідати про себе те, що не говорила ні батькам, ні сестрі… Про те, що я була закохана у хлопця Жанни, не знала жодна жива душа, я навіть щоденника не вела, щоб ніхто випадково про це не довідався… А тут я сама все розповіла йому… Це було так, ніби він володів гіпнозом…

— Не знаю, — відповіла я. — Мабуть, раз ми зустрілися, то це було для чогось потрібно…

— Ну, мені це було треба для бізнесу, але зараз коли ти поруч, я не про бізнес думаю, — сказав він тихіше. Так як ми були в цілковитій темряві, ці слова викликали  у мене хвилювання. Це було схоже на зізнання, хоча могло просто бути й грою…

 — Я некрасива, — нагадала я.  — Ти можеш вважати, що тебе обманули… 

— Бляха, ти знову починаєш ці свої інста-штуки? — я почула в його голосі невдоволення. — Красива ти. Мені все подобається. У тебе гарна фігура, і обличчя приємне. Не розумію, нащо треба було так сильно фарбуватись на весілля. І в той інстаграм. Ті всі фільтри…. Нащо воно? 

 — Мабуть, я хотіла здаватися кращою, ніж є, — відповіла я після паузи. Подумала, що він ще не бачив моїх шрамів, лише невеликі, які не виглядали так жахливо, як ті, що були під одягом. Коли побачить, то, певно, змінить свою думку про мою красу…

— Але це хіба справжня ти? Ти там поводишся геть не властиво собі справжній, — не погодився Устим. — Це все награне, якесь фальшиве. Воно тобі взагалі треба? 

От уже він щось запідозрив… Я зітхнула. Цікаво, скільки часу пройде перш ніж він остаточно зрозуміє, що я — не моя сестра. Але невже він не зрозумів це ще на весіллі? Адже чув, що розпорядниця зверталася до мене “Анна”... Може, подумав, що Жанна — це мій псевдонім для Інсти, щоб звучало більш вишукано? Мені так і кортіло сказати правду і подивитися на вираз його обличчя. Втім, у темряві я все одно нічого не змогла б розгледіти… 

— Може, й не треба, — погодилась я.  — Ти ж бачиш, я вже не веду ту сторінку…

На щастя, Жанна дійсно закинула свій профіль, певно, боялася, що її знайдуть і повернуть назад, тож ніяких нових фото чи відео там більше не з’являлося. 

— Не думай, не те щоб я тобі щось забороняв, — тут же сказав він. — Я б хотів, щоб ти почувалась комфортно і робила те, що хочеш. Насолоджувалась життям. Може, потім і мною теж. Я от завжди насолоджуюсь твоєю компанією, — додав він пошепки прямо мені на вухо.

Я відчула, як по моїй шкірі від цих його останніх слів побігли мурашки. Мені ніхто ніколи в моєму житті такого не говорив… За дивною іронією долі, саме мій ворог розбудив у мені бажання дійсно бути красивою… От тільки чи не буду я шкодувати, якщо повірю його улесливим словам? Я вирішила, що потрібно бути насторожі, адже йому потрібно лише одне — досягти своєї мети і оволодіти мною… Навряд чи він дійсно турбується про те, щоб мені було добре…

— А знаєш, чому ще я не дуже хочу, щоб ти її вела? — запитав він раптом. 

— Гадки не маю, — я похитала головою. 

— Бо там всі чоловіки на тебе вирячаються, — його подих обпалив мою шию, зараз він був ближче, ніж до цього. — Це дуже егоїстично з мого боку?

Я відчула, що моє серце мало не вискакує з грудей, мені бракувало повітря, я була близька до того, щоб втратити свідомість від хвилювання. Але це було б тупо, і я зусиллям волі взяла себе в руки, зробивши глибокий вдих і видих і відповіла, радіючи, що він не бачить зараз вираз мого обличчя:

 — Мабуть, багатьом чоловікам це властиве, всі ви якоюсь мірою егоїсти і власники…