11. Устим. "Якщо за місяць ти не захочеш мене..."

Коли вона прошепотіла цю свою гнівну тираду, я не втримався і легенько лизнув її шию, продовжуючи тримати Жанну в своїх обіймах.

Вона одразу завмерла, ніби їжачок, що виставив колючки, готуючись до оборони. 

— Смачно, — прошепотів їй на вухо. 

Завівся з півоберту. Певно, все тому що в мене давненько не було сексу. Бо ж я тепер був одружений. А з коханкою після тієї зустрічі так і не бачився.

 — Тобі треба в душ, — сказала вона. — Сходи, а потім повертайся. 

— Потім ти втечеш, — відповів я. — Що, перегар, так? — я все ж відсторонився від неї. Певно, їй було неприємно, коли я був поруч. 

 — Ага, що вчора святкував? — вона трохи розслабилась, умостилася зручніше, поправивши свою подушку. 

— Новий контракт, — відповів я. — Там було багато дівчат. Але щось я був не в гуморі для пригод. Навіть якщо ти поки що не виконуєш свій подружній обовʼязок, я не торкався нікого. 

— Ти не зобов’язаний дотримуватися целібату, — вона знизала плечима.  — Розумію, що чоловікам потрібен секс…. Тому можеш торкатися і все інше, я не ображусь. 

— Тобі реально все одно? — я встав з ліжка. Треба було дещо перевірити. Зараз вона могла бачити, що мені дійсно треба в душ, але ще й по іншій причині. 

Жанна мовчала, коли я глянув на неї, то побачив, що вона замружилася і не дивиться на мене. А потім все ж швидко глянула і знову заплющила очі. 

 — Все одно, — сказала з якимось навіть викликом. 

Я подумав, що якби не клятий перегар, я б зараз завалив її на ліжко і поцілував  ці вередливі губи… Тіло на такі фантазії відреагувало блискавично.

Бляха…

— Ну авжеж, — сказав я чи то з сарказмом, чи то з таким же викликом. — Ну добре. Раз тобі все одно, значить, буду робити, що хочу. 

Я продовжував дивитись на неї, щоб вловити зміну в виразі обличчя.

 — Тільки не здумай приводити сюди нікого, — буркнула вона.  — Йди десь в готель і там втілюй у життя свої фантазії!

— Якщо за місяць ти не захочеш мене, так і зроблю, — відповів я. І, не давши їй відповісти, пішов до вбиральні…

***

Коли повернувся до спальні, побачив, що Жанни там уже немає, її халат висів на спинці крісла, а сама вона, мабуть, спустилася на кухню.  

Я перевдягнувся і також пішов вниз, коли зайшов на кухню, то побачив, що Жанна вже приготувала омлет і якраз зварює каву. 

 — Сідай снідати, — сказала вона, не повертаючи голови. — Чи в тебе після вчорашнього банкету немає апетиту? 

— Та ні, омлет я люблю, — я усміхнувся. — Ну, правда найбільше люблю інший… 

І чому коли я бачив її, то в голову лізли всякі непристойності? 

 — Я так і знала, що ти це скажеш, — хмикнула вона.  — Ну, іншого, на жаль, немає, тому бери, що дають. 

— Не могла ти знати, я сам не знав, що так скажу, — я ледь насупився, але омлет з її рук взяв. 

 — Ти передбачуваний, — вона дивилась на мене насмішкувато.  — І не дуже розумний. 

— Чому ж це я нерозумний? — я насупився ще більше. 

 — Бо так, як ти намагаєшся мене завоювати, діють хіба старшокласники. А ти ніби вже вийшов з того віку, тому я й вважаю, що ти не дуже розумний, — вона сіла навпроти мене і почала їсти. — Вірніше, інфантильний. 

— І як же тебе завоювати? — я теж почав їсти. 

— Ставитися до мене не як до сексуального об’єкту, а як до людини, — тихо сказала вона. 

— Я хіба не ставлюсь до тебе, як до людини? — запитав я. — А те, що я тебе хочу, ну вже пробач, така чоловіча природа. Чого це я не можу хотіти власну дружину? 

 — Тому що я тебе не хочу, — сказала вона, поглянувши мені в очі. На її щоках з’явився рум’янець. 

— Ні, ти обманюєш, — я усміхнувся і похитав головою. — Просто ти ж цнотлива. Ото тобі і страшно. 

— Ти що, бачив мою довідку від лікаря, що так у цьому переконаний? — вона закотила очі. — Чи просто хочеш, щоб твоя дружина ні з ким до тебе не зналася? Така в тебе найзаповітніша мрія? Боїшся, що ти програєш у порівнянні з іншим чоловіком?