10. Анна. "Не дочекаєшся"

Розпаковуючи речі, які нарешті приїхали з батьківського будинку, я думала про те, що мені все ж потрібно вмовити Устима переселити мене до іншої кімнати. Під час нашої розмови вранці він здався мені вже не таким неприємним, як раніше, хоч і симпатію до нього я не відчувала. Вирішила, що як тільки він повернеться, я скажу йому, що він гучно хропе і я не можу спати, чи ще щось таке, і попрошу іншу кімнату. Йому ж має бути все одно, я погодилася піти навіть до його матері на ті дурні оглядини, а він зі свого боку, має піти мені на поступки теж… Коли я буду рідше його бачити, все буде йти по моєму плану….

Але Устим щось затримувався, я повечеряла сама, подивилася трохи телевізор, де йшла якась мильна опера, і, подумавши, що я теж ніби потрапила у якусь таку дурну ситуацію, мені розхотілося дивитись, і я вимкнула телевізор, знову закуталась в халат ( хоч у мене тепер були й нічнушки та піжами, я не ризикувала спати легко вдягненою). потім ще вкрилася ковдрою і заплющила очі. 

Не пам’ятаю точно, що мені снилося, але коли я почула, як у тиші відчинилися двері, я одразу прокинулась. Лежала на ліжку і не відразу зрозуміла, де я і чому це зі мною відбувається. “Устим, — подумала я. — Це він повернувся. Котра година?”

На тумбочці стояв годинник з циферблатом, що світився, і кинувши на нього погляд, я побачила, що вже пів на другу. Почула якийсь шурхіт, певно Устим роздягався. Вирішила прикинутися сплячою, може, він ляже спати і  не буде мене будити…

Але раптом почула як одразу після того, як під ним рипнуло ліжко, він потягнув з мене ковдру, а потім опинився поруч, і його руки обійняли мене. 

 — Я сплю, — пробурмотіла я. — Відчепись! 

— Я скучив, — його губи торкались мочки вуха, коли він це казав. — Не дивився на дівчат в барі, братани з мене ржали через це. 

 — То міг дивитися, чи я тобі забороняю, — я щільніше замоталася в ковдру, а під нею в халат.  — Поглянь, котра година! 

— Чому ти така зла до мене? — пробурмотів  Устим, ще дужче обіймаючи мене. 

— Ти п’яний, — сказала я. — І взагалі, ми чужі люди, тож чому я маю радіти, коли хтось малознайомий лізе до мене посеред ночі з обіймами! Мені потрібна власна кімната! 

— Я твій чоловік і буду спати з тобою! — сказав він вперто, не відпускаючи мене. — Будь ласка, — додав тихіше. — Я правда скучив. 

 — Я хочу спати, — я відсунулась від нього. — Завтра ти мене поселиш у іншу кімнату, а зараз вгамуйся, нарешті. 

— Не поселю, — сказав вперто, але тихо. І, здається, заснув… 

Я зітхнула з полегшенням. Заплющила очі, але сон вже зовсім пройшов. Лежала в темряві з розплющеними очима і розглядала стелю, на якій час від часу з’являлися відблиски світла від машин, що проїжджали вулицею. Куди ці люди їхали серед ночі, може, до своїх коханих, які чекали їх з нетерпінням?

Я поглянула на Устима, який лежав із заплющеними очима, заклавши руки за голову. От навіщо він одружився зі мною? Я б на його місці ніколи, ні за які гроші не стала зв’язувати себе з людиною, яка мене ненавидить. Невже він не відчуває цього? Чи думає, що це просто мої примхи, які скоро минуться?

 — Не дочекаєшся, — прошепотіла я самими губами. — На тебе, Устиме, чекає найбільше у твоєму житті розчарування…

***

Я й не помітила, як заснула. А коли розплющила очі, то відчула, що він знову обіймає мене. Виявляється, уві сні я сама підкотилася до Устима, і тепер моя голова лежала у нього на плечі. 

Я почала вивільнятися з його обіймів і цим розбудила його. Він потягнув мене назад до себе, заплющуючи очі знову.

— Від тебе смачно пахне, — пробурмотів мені на вухо. — Хочу спробувати тебе на смак… 

Я закотила очі і прошипіла йому на вухо:

 — Я тобі не булочка, щоб пробувати мене на смак! Ти мене дістав взагалі!