9. Устим. "Просто будь собою"

Ну, я знав, що мама рано чи пізно прознає про весілля, інакше і бути не могло. Я мав бути радий, що вона принаймні не прийшла на саму церемонію. Тож приїхати на вечерю — ненайгірше, що вона могла запропонувати. Хоча, не можна було виключати того, що вона щось викине на тій вечері. 

— Ну що, готуйся знайомитись зі свекрухою, — сказав я Жанні, уважно дивлячись на неї. Мені було цікаво спостерігати за її реакцією на все. 

— А чому ти не запросив її на весілля? — Жанна виглядала спантеличеною. — Я думала, у тебе взагалі немає рідні…

— Вона б закатила істерику, або все зірвала б, я її знаю, — я знизав плечима. — Легше було спочатку одружитися, а вже потім вас знайомити. 

 — Хотіла для тебе іншу партію? — здогадалася Жанна. 

— Так, — я кивнув. — Віолетта — її протеже вже протягом пʼяти років, — я закотив очі. — Ну, раз вона вже нас запросила знайомитись, певно, нарешті відчепиться щодо Віолетти. І це добре. 

 — Що мені треба знати про твою рідню, щоб не було неприємних сюрпризів? — ледь насупилась вона.

— Ну, моя мати вдова, — знизав плечима я. — А ще у мене є молодша сестра, але думаю, її не буде на цій зустрічі. Вона твоя однолітка. 

 — Ясно, — Жанна зітхнула. — А що мені вдягнути? Мабуть, щось скромне? 

— Просто будь собою, — відповів я. — Не треба нічого особливого. Хай одразу звикає до тебе. Багато хто страждає в спілкуванні саме через те, що з самого першого дня прикидається кимось, ким він не є. Але якщо цього не робити з самого початку, то життя стає набагато легшим. Знаю, ти любиш прикидатися, ну, судячи з інсти. Але думаю, це в тебе ще пройде. 

 — Ти ще багато про мене не знаєш, — сказала вона, дивлячись на мене спідлоба. — Думаю, для мене все ж краще бути не собою, а тією дівчиною, яку очікує побачити твоя мати.

— Грати в ці ігри — робити тільки собі гірше, — я зітхнув. — Не знаю, авжеж, можеш бути, ким хочеш, але  якби обирав я — я б обрав таку, яка ти є. 

 — Справді? — здивувалася вона. — Я думала, тобі подобаються такі як Настя…

— Настя — це Настя. У неї була інша функція. Я б на такій не одружився, — відповів я. — Тобто, є дівчата для розваг, а є для чогось іншого, якось так. 

 — Тобі потрібна дружина для світського життя? — здогадалась вона. — Щоб демонструвати її своїм діловим партнерам? 

— І це теж, — я кивнув. Хоча по факту, певно, справа була не тільки в цьому. — А ти сама, якби не мала вийти за мене, якого чоловіка хотіла б? 

Вона на мить замислилась. 

 — Мабуть, я хотіла б, щоб мій чоловік розумів мене, щоб ми були схожі, на одній хвилі, — сказала вона неголосно. — Але, мабуть, таке рідко буває…

— Певно, буває, коли люди одружуються за своєю волею. Ну добре, не будемо про це... 

***

Сьогодні я доволі сильно затримався на роботі. Зустріч за зустріччю, і після останньої, коли я поглянув на годинник, вже була майже перша година ночі. Я вже був дещо пʼяним, ну, ми святкували черговий контракт починаючи з десятої… Можливо, варто було подзвонити Жанні? Хоча, у мене навіть її телефону не було. 

Коли я приїхав додому, світло на першому поверсі не горіло. Я пройшов на другий поверх і зазирнув до спальні. 

Очі були звиклі до темряви після бару і я побачив, як Жанна на ліжку різко смикнулась. Чомусь це розвеселило мене і я пішов до неї. Роздягнувся, ліг під ковдру і обійняв її зі спини. 

— Чекала на мене? Зізнавайся… — прошепотів їй на вухо…