8. Анна. "Готуйся до знайомства зі свекрухою"

— Боїшся за своє життя? — я скоса глянула на нього.

— Не хочу ненароком вбити твого коханця, — він знизав плечима. — Ой, я забув, ти ж цнотлива, тож ви точно не спали. Значить, ви хіба що тільки цілувались?

 — Ти смішний, — сказала вона, відпиваючи каву. — Наче на вигляд дорослий чоловік, а поводишся як хлопчисько. 

— Чого тут смішного, — він теж відпив кави. 

Раптом я згадала, що цей тип не просто людина, з якою мене тісно пов’язала доля, він ще й убивця моїх батьків. І мені стало соромно, що я сиджу і отак без проблем з ним розмовляю. 

“Мені потрібно втертися до нього в довіру, — підказав внутрішній голос. — А потім додати щось у каву… Або придумати інший план…”

Я зітхнула:

— А ти не хотів нормальну сім’ю? Не з першою зустрічною, а з жінкою, яку ти покохаєш?

— Ну, я ще ніколи нікого не кохав, — він знизав плечима. — І взагалі сумніваюсь, що те кохання існує. 

Я подумала, що, певно, в цьому солідарна з ним. Мабуть, кохання придумали автори мелодрам, щоб заробляти на них гроші. А в житті буває або фізичний потяг або чистий розрахунок — одне з двох…

— Ну але раптом закохаєшся все ж, а ти вже одружений, — відповіла йому. — За законом підлості таке часом трапляється. 

— От коли закохаюсь, тоді і подумаю, — відповів Устим. — А ти? Кохала когось?

— Це не має значення, — знову повторила я. 

Насправді я ніколи ні в кого не закохувалася, бо взагалі сторонилася хлопців, уявляючи, як зміниться вираз їхнього обличчя, коли вони побачать чи відчують на дотик мої шрами… Ні, краще взагалі не зближуватися ні з ким, щоб не відчути цього болю і приниження, коли від тебе сахаються з гидливістю або дивляться з жалістю — і хтозна, що з цього гірше…

— Значить, теж не кохала. Тоді ти розумієш мене ще краще, — він знову знизав плечима. — Щодо твоєї цноти. Я почекаю, коли будеш готова. Ну, сподіваюсь, не дуже довго. Целібат — не моє. 

—  А та фіфа? —  я перекривила Настю. —  “Поїхали до мене…” Чого не поїхав? 

— Хочу дати шанс цьому шлюбу, чому ні? — відповів він питанням на питання. 

— Думаю, шансів у нього небагато, — сказала я, подумавши, що як тільки він побачить мене роздягненою, то одразу побіжить до коханки знімати стрес. 

— Ти якась песимістка, — він закотив очі і відпив кави. — Ну, побачиш, все не так вже й жахливо. Я не якийсь монстр, як ти думаєш. 

 — Ти просто не дуже розумний, — я зітхнула. — Коли мені привезуть речі, не знаєш? Я б хотіла одягнути щось своє, а то цей халат на мене великий…

— Ти мене дурнем назвала? — він знову насупився. 

Я мовчки знизала плечима. І цієї миті його телефон задзвонив. Устим відповів на дзвінок, якийсь час мовчки слухав свого співрозмовника, а тоді сказав:

— Значить, ти вже теж в курсі. Ну пробач, що не запросив. Я ж знав, що ти хотіла, щоб я одружився з тією Віолеттою. Мало що б ти могла викинути. Та не кричи ти… Добре, познайомитесь, але трохи пізніше. На вихідних? Ти серйозно?Добре. Постараюсь викроїти один вечір…. — він відбив виклик і поглянув на мене. — Ну що, готуйся знайомитись зі свекрухою…