7. Устим. "Завжди отримую те, що хочу"

Було боляче, вона вдарила мене прямо по носу, от коза інстаграмна! 

Я схопив її за руку і придивився до її обличчя. Зараз вона виглядала зовсім інакшою. 

— Відпусти! — Жанна смикнулася, але не змогла вирватися. 

— Ти чого бʼєшся? Я тобі нічого поганого не зробив! Те, що тебе батьки віддали, то питання до них! — вигукнув я. 

— Залиш батьків у спокої, — буркнула вона, відвертаючись від мене. — І мене теж! Я тобі не іграшка, я жива людина! 

— Що це за шрами? Ти через них в інсті зовсім інакше виглядаєш? — тим часом продовжив я. — Все маскуєш, показуєш красиву обгортку? Явно з фільтрами знімалась туди! 

Чомусь я починав злитися. Сам не розумів, на що саме злюсь, але я дуже злився. 

— Можеш розлучитися зі мною, — вона знизала плечима. — Вперед, гроші ти отримав, а я тобі все одно тільки заважаю! Тобі гидко на мене дивитися!

— То у тебе якісь комплекси, що так себе штукатуриш! — не погодився я. — Ну реально, я нормально до тебе ставився, а ти взяла і вдарила мене! 

 — Нормально ставишся? Ти збирався змушувати мене до виконання “подружніх обов’язків”! — перекривила вона мій голос. — А я тебе не знаю практично!

— Якби я "змушував", все було б зовсім інакше. Я б вже отримав, що хочу, я завжди отримую те, що хочу. 

 — Але я страшна і ти мене не хочеш,  — хмикнула вона. 

— Де я казав, що ти "страшна"? — я вигнув брову. — Ти сама комплексуєш. 

 — Ти тільки що сказав, що в інстаграмі я все маскую, а насправді страшна, — вона поглянула на мене своїми великими очищами, які були повні сліз. 

— Та не казав я, що ти страшна… — я почухав потилицю, чесно кажучи, я розгубився. Бачити її в такому стані було якось так дивно… — Я сказав, що хочу тебе, хіба хочуть чоловіки страшних?

Вона раптом почервоніла. 

 — Мабуть, ти сказав це із жалості, — продовжувала впиратися. 

— А от і не з жалості, — я насупився. Взагалі не розумів, чого вона так істерить. Певно, всьому вина саме інстаграму. Ті фільтри винні. — Дивись, — я торкнувся долонею її щоки і не давши їй подумати, подався вперед, торкаючись губами її губ. 

Цього разу вона, видно через те, що я застав її зненацька, не вкусила мене. І навіть ледь-ледь відповіла на поцілунок. але потім різко викрутилася з моїх рук. 

 — Тобі треба у ванну, то йди, — кинула, не дивлячись у мій бік. 

— Так, піду, — я кивнув. ледь усміхаючись. Все ж, цнотливої в мене ще не було ніколи. Але ж вона моя дружина, тож якось ми з цим маємо розібратися.

Я зайшов до вбиральні і став під душ, прикриваючи очі. Розрядка зараз була дуже потрібна, з цим клятим бізнесом у мене не було часу на стосунки, а використовувати повій я завжди гидував. Хоча, авжеж, в мене був один дуже запасний варіант… Але я не любив ним користуватися…

***

Коли я вийшов з душу, Жанна вже була на кухні, я почув аромат кави, який долинав звідти. Побачивши мене, вона одразу відвела погляд і роблено-сухим тоном запитала:

 — Яку каву ти любиш? 

Навіть помислити не міг, що один-єдиний поцілунок зробить з неї таку покірну дівчинку.

— Американо, — я сів за стіл, спостерігаючи за нею. Фігурка в неї була дуже і дуже приваблива. 

Жанна приготувала каву і поставила переді мною чашку. 

 — Смачного, — сказала, так само, не дивлячись на мене. 

— Дякую, — я усміхнувся. — Ну, може розкажи щось про себе? В тебе, певно, був хлопець, чи щось таке, і тому ти така зла на мене? За цей шлюб? 

 — Яке це має значення? — тихо сказала вона, беручи свою чашку і сідаючи на край столу, не навпроти мене, а ніби по діагоналі, певно, щоб не дивитися мені в обличчя. 

Не асоціювалась вона в мене з інстаграм-зіркою, хоч вбий. Щось з нею було не так. 

— Я, взагалі-то, твій чоловік, — зауважив я. — Ну, і мені цікаво. Якщо є якийсь мужик, який буде підстерігати мене десь, я маю право знати….