4. Устим. Непрохана гостя

Хіба моя наречена не була всюди підписана "Жанна"? Чи  може такій фіфі не подобалось бути такою простою? Всяке може бути…

— Так, обіцяю, — я кивнув. 

 — А ви, Анно, берете за чоловіка, Устима, клянетесь бути з ним поруч, любити, цінувати і поважати… — скоромовкою протараторила реєстраторка.

 — Так, — тихо сказала моя наречена. 

— Тоді оголошую вас чоловіком і дружиною. Можете поцілувати свою дружину, щоб скріпити ваш союз! — сказала реєстраторка.

Я торкнувся долонями фати і скинув її з її обличчя. Наші погляди зустрілись. 

Жанну, чи Анну, фіг її розбереш, зафарбували дуже сильно, я б сказав, що це був перебір. Косметики було забагато, та і ці довжелезні накладні вії виглядали неприродньо.

Але я мав поцілувати цю розфуфирену фіфу, бо всі на це чекали. Друзі підбурювали своїм "Гірко", інші їм підтакували.

Я подався вперед і торкнувся губами її губ. 

Їїх губи були щільно зімкнуті, а на обличчі відбилася майже огида.

Кажу ж, вередливе дівчисько. Я обхопив її за талію і притис ближче до себе, а потім все ж змусив її губи розкритись. Це була скоріше битва, ніж поцілунок, аж раптом вона сильно вкусила мене за язик. От коза! 

Я все ж відсторонився, але виду не подав. Не варто було показувати гостям її непокірність, розберусь з цим вдома. 

Ми всі разом з гостями вийшли з зали. Нас почали вітати родичі і друзі. Ну, в основному тут були саме мої запрошені гості, і то були не родичі. Потім до нас підійшли її батьки. 

— Мила, ми тебе дуже любимо, — сказала її мати вибачливо. Ага, авжеж, люблять. Віддали за борги, а зараз корчать з себе хороших. Лицеміри. Хоча… В неї є хоч якісь батьки. Батьки-лицеміри — краще, ніж мертві батьки. 

Жанна кивнула, не дивлячись на них, вона втупилась у підлогу. Навіть під шаром гриму було видно, яка вона бліда.  

Її батьки теж виглядали не дуже. Ну, але що той їхній вигляд… Заради своєї дитини нормальні батьки пішли б на все. Але цим людям гроші були важливіші. Ну, не мені щось їм казати, я і сам в першу чергу думав про гроші. 

Вони хотіли ще щось сказати, але Жанна на них не дивилась. Я зрозумів, що у неї є характер. Це з одного боку додавало мені проблем, а з іншого принаймні робило з неї людину, а не ляльку. 

— Думаю, Жанна трохи втомилась, — я токрнувся долонею її плеча. — Всі ці приготування дівчат, певно, вимотують. 

 — Так, — сказала вона. — Вибачте, я справді не дуже добре почуваюся. 

Вони відвели погляд.

— Добре, тоді ми залишимо вас…

***

Ми їхали до мого будинку без водія і охоронця. Я спецом попросив їх пересісти в другу машину охорони.

— Ненавидиш їх? — запитав у неї. 

Вона здивовано глянула на мене.

 — Ні, — сказала після паузи. — Мені їх шкода. 

— Вони віддали рідну доньку заміж за чоловіка, якому винні гроші, — я скептично підняв брову. — Тебе віддали, — уточнив. — І тобі їх "шкода"? 

 — Ну, вони вважають, що я щаслива, бо тепер у мене буде розкішне життя, — тихо сказала Жанна. 

— Нічого вони не вважають, ти це прекрасно знаєш. Це просто відмовка, — я знову вигинаю брову. — Або ти дурна, або хочеш заплющити очі на цю зраду. Хоча ні, і так і так ти — дурна. 

Жанна відвернулась від мене і втупилась у вікно, всією своєю позою вона випромінювала презирство до мене. 

Ми якраз приїхали до будинку. Заїхали на територію і вийшли з машини.

— Ну, приїхали в твій новий дім, — я кивнув на будинок. 

Свій будинок я любив, я переїхав сюди пару років тому, нарешті зʼїхавши з того будинку, який мав у спадок. Той дім тиснув на мене неприємними спогадами. 

Вона мовчки вийшла з машини, кутаючись у накидку, бо було прохолодно.  Як і раніше, уникала дивитися на мене.

Ми пройшли до дверей будинку, але коли я смикнув ручку, та була незамкнена.

Я насупився.

І щойно відчинив двері, почув знайомий голос:

— Устиме, я передумала! Одружуйся з тією, як ти її там називав, ну інста-дурепою, але головне не спи з нею ніколи!....