3. Устим. День весілля

Ми з Тимуром їхали до місця проведення церемонії. Трохи запізнювались, він вів, а я сидів на пасажирському.

Голова розколювалась, перед очима все ще трохи пливло. 

— Не треба було так сильно споювати мене вчора, — пробурмотів до Тимура, який втім був в повній нормі. Завжди він виходив з усіх вечірок як огірок, хоч і бухав по-чорному. 

 — Парубоцька вечірка не так часто буває в житті, — філософськи зауважив Тимур. — Тому треба, щоб вона тобі запам’яталась! 

— Мені вона запамʼятається страшенним головним болем, — я насупився. — Несправедливо, що ти пив більше за всіх і такий тверезий. 

 — Я витривалий, — засміявся він. — Хоча може, коли буду одружуватись, то і в мене голова болітиме…

— Я зроблю все, щоб нарешті вперше в житті набухати тебе на твоїй парубоцькій вечірці! — сказав я підбадьорливо. 

Ми якраз підʼїхали до місця проведення церемонії. Я мав одружитись зі спадкоємицею великої корпорації. Її батьки заборгували мені купу грошей і тепер після одруження з їхньою донькою, першою спадкоємицею, я отримаю доступ до корпорації і зможу нею керувати.

— Ну, в тебе принаймні красива наречена, — сказав Тимур. — Я дивився її профіль в Інстаграмі, мені здалося, вона гаряча штучка! 

— Я ото пару тижнів тому раз туди зазирнув. Фіфа і фіфа, — я знизав плечима. — Така ж, як усі інстаграмні фіфи. Певно, буде весь час намагатись розвести мене на бабки. 

 — Ну, вона має гарно одягатися, щоб відповідати твоєму статусу, — сказав друг. — Головне, щоб не захотіла тобою керувати, це найгірше, коли дружина керує чоловіком! Ти маєш одразу їй дати зрозуміти, хто в сім’ї головний! 

— Та що там керувати… Кажу ж, такі дівчатаа максимум гроші виманюють, — я знизав плечима. — Ну, буде гаряча в ліжку, то може і заслужить на подарунки. 

 — Ну, і спадкоємець тобі потрібен, — роздумував Тимур. — Щоб був хлопець, щоб ти йому свій бізнес передав. 

— Так, потрібен, — я кивнув. 

"Щоб передати йому фірму, яку я якраз заберу разом з моєю нареченою з її родини." — додав я подумки. 

Ми саме підʼїхали до РАЦСУ в цей момент. 

Тут вже були машини найближчих гостей. моїх друзів з бодуна, бізнес-партнерів, родичів нареченої… Хоча, останніх було доволі мало. Та і взагалі сумарно тут було до півдесятка гостей, причому десь десяток явно були не гості, а журналюги. Але я був не проти. Хай дивляться.

Ми з моїм майбутнім свідком пройшли всередину під клацання фотоапаратів і зйомку камер.

Нас одразу зустріла моя секретарка Оленка,  яка якраз і організовувала все це.

— Зараз батько приведе наречену, — сказала вона. — Вони щось затрималися… 

— Ну, чекаємо, — я кивнув. — Певно, та моделька ніяк не могла допудрити носика. Вони всі на цьому помішані. 

Оленка провела нас до кімнати, де можна було посидіти і почекати. Але довго чекати нам не довелось. Наречена таки прибула вчасно.

— Ходімо я проведу вас до зали, — сказала Оленка і ми пішли до зали реєстрації.

Мої хлопці і та всі ті журналісти і гості також пройшли до зали і тепер всі тільки чекали наречену. Організатори включили вальс і вона зайшла.

Вона була в фаті і білосніжній сукні. Коли підійшла до мене, реєстраторка почала читати свій текст. А потім запитала: 

— Устиме, чи берете ви за дружину Анну, обіцяєте бути з нею поруч у горі і радості, у багатстві і бідності…

Стоп… Чому вона сказала "Анна"?