2. Анна. "Ти прямо її копія"

— Ми нічого такого не казали, з чого ти взяла… — тут же заговорила мама. — Устим хороша людина, то ти щось мабуть переплутала…

— І взагалі, коли твої батьки померли, Устиму було всього двадцять з гаком років… 

 — Ви ж тільки що казали, що ця “хороша людина” вб’є вас, якщо дізнається про скасування весілля! — нагадала я.  — Мабуть, все ж не такий він чудовий, інакше б Жанна не втекла від нього світ за очі! 

— Жанна просто хотіла за свого художника! Дурепа! Я б залюбки віддав її за Устима, вона б тоді все життя жила в достатку, мала б абсолютно все, що забажає! — не погодився батько.

 — Будь ласка, донечко, послухайся нас, — мама змінила тактику, її голос тепер звучав жалібно. — Ти ж бачиш, в якій безвихідній ситуації ми опинилися… Ці борги, ми в них залізли і для того, щоб вас вивчити теж… Тобі головне просто поставити підпис на шлюбному контракті, а там, думаю, ви домовитесь з Устимом, може, через якийсь час розлучитесь, та й усе. Не думаю, що він буде зацікавлений жити з тобою як з справжньою дружиною…

Ці слова особливо неприємно вразили мене. Вони вирвалися у мами несвідомо, певно, перебуваючи в стані стресу, вона сказала те, що думає, не зважаючи на мої почуття. Але, виходило, вони з батьком розуміли — я ніколи не буду цікава жодному чоловіку, через те, що частина мого тіла під одягом була покрита шрамами від опіків. І все це через цього Устима, я могла б жити з рідними батьками, бути красивою, закохуватися, і в мене закохувалися б, але тепер все це залишилося в іншій реальності…

І тут я подумала, що, певно, все це сталося недаремно, може доля неспроста поставила мене перед таким вибором. Може, я зможу, опинившись у домі Устима, придумати для нього помсту, щоб він страждав так само, як страждали мої батьки і я? 

Я ніколи раніше не думала про помсту, це навіть не спадало мені на думку. Але зараз стояла, ніби громом вражена від цієї ідеї. 

— Ну що, ти згодна? — швидко запитала мама.  — У вас із Жанною один розмір одягу і взуття, а сукня в неї з накидочкою, тож все буде добре…

Ці слова про накидочку знову зачепили мене за живе, нагадуючи, що я ніколи не зможу вийти на люди у красивій відкритій сукні, і я відчула ще більшу злість на Устима, тепер я не сумнівалася, що маю помститися йому за всі пережиті мною насмішки від дітей у школі та те, що я так і не наважилася знайомитися з хлопцями, коли підросла…

— Добре, — сказала я. — Можете не хвилюватися, ви будете живі-здорові і борги вам пробачать. Принаймні, я про це потурбуюсь. 

— Я завжди знала, що ти дуже добра дитина, — мама обняла мене. — Добре, що у вас і імена схожі…Зробимо зачіску і макіяж, як у Жанни, то ніхто з гостей і не помітить особливої різниці, а нареченому все одно, аби грошики відхопити…

 Батько ж дивився на мене з сумом, певно, його мучила совість. Адже це саме йому спало на думку, що я можу замінити сестру. 

Я відчувала, що от-от заплачу, але тримала себе в руках. Поки лежала в лікарні та проходила через операції і болючі процедури, я навчилася не показувати, що мені боляче. 

Повернулася мовчки і пішла до своєї кімнати, і тільки замкнувши двері, сіла на ліжко і дала волю сльозам. Думала, що рідні мама й тато ніколи б так не вчинили. Їм жодні гроші не дозволили б зрадити власну доньку. Мені їх так не вистачало зараз, і я почувала себе дуже самотньою, хоч і знала, що це лише тимчасова слабкість, а вже завтра я знову візьму себе в руки і пройду через нове життєве випробування з гідністю…

***

Рано-вранці до будинку прийшли перукарка і візажистка, мене вдягли в сукню Жанни і почали перетворювали в подобу моєї сестрички-модниці. Там, де накидка все ж не прикрила кілька невеликих шрамів, їх замалювали гримом. Потім ще вдягнули довгу фату, і мама залишилася задоволена. 

 — Якби я не знала, що це ти, то нізащо б не повірила, ти прямо викапана Жанна! — втішалась вона. 

— Погоджуюсь, — сказав батько. — Ти прямо її копія. Він нічого не зрозуміє. 

Я не поділяла їхнього оптимізму, але нічого не сказала. Вирішила, що буду вирішувати проблеми у міру їх надходження. Поки що мені потрібно перебути це весілля, а  про те, як я буду пояснювати Устиму, чому його наречену підмінили мною, я подумаю згодом. Може, батьки праві, і йому буде все одно… Адже я не сумнівалася, що Жанну він не кохав, та й взагалі навряд чи така людина, як Устим, уміє когось кохати…Моя потворність хоч тут могла стати в нагоді — він точно не буде до мене чіплятися… А там я вже придумаю, як мені вчинити далі…

Гортайте далі — там продовження!