Розділ 17.Подорож.

— Королево,–першим порушив затяжне мовчання Сильвер,що сидів навпроти мене і вже готовий спопелити недобрим поглядом,–ви збожеволіли?

Обличчя присутніх витягнулися мало не до поясу.Так поводитися з вінценосною особою може дозволити тільки безстрашний або повний дурень.Та Першому Раднику хватає  і розуму і сміливості.Брати-ельфи злякано переглянулися між собою.Вони тільки-но поділлися своїми розрахунками і чекали моєї реакції.Я ж хотіла вже  завтра вирушити в гори на пошуки .Щось штовхало мене вперед,спонукало до дій,манило туди,де вершини гір ховаються серед пухких хмар.

—Вам голова на плечах муляє?– кинула фразу і вмить осіклася.Ох,вже мій язик!Може я й королева та передімною напівкровний дракон,що силою не поступається чистокровному.-Це моє рішення завтра вирушаємо,вдосвіта.Лер,-тепер зверталася до ельфа,що почувши своє імя аж підскочив з місця і витягнувся у весь ріст.– візьмеш робітників та інструменти.Якщо ти правий і ми дійсно там знайдемо срібло,я сама тебе осиплю монетами,що начеканять з нього.

Мої слова подіяли на нього сильніше ніж очікувала.В нестримному пориві той кинувся цілувати мені руки та так,що довелося ледь не відбиватися.

Робітники спершу несміливо зиркали з-під лоба,коли я власноруч насипала собі каші із загального казана і веліла роздати їм вяленого мяса привезеного з собою.Вони важко працюють тож повинні добре харчуватися.А коли ж гвардійці принесли ще й вина,їхній радості не було меж.Під задоволений гул натовпу,що вже зовсім не соромився моєї присутності,присіла на масивний шматок граніту,яких тут було чимало і стирчали повсюди,таким чином,що для інших стала непомітною,хоч сама бачила все мов на долоні.

–Насолоджуєшся самотністю?–хриплий ,трішки тріскучий голос пролунав з темряви.Через мить його власник вийшов зі своєї схованки.

Перший Радник вже зняв із себе похідний одяг та важкий плащ і зараз прогулювався у просторій сорочці,поверх якої недбало накинув  безрукавку із цупкої шерсті.Широкий пояс тільки підкреслював ширину могутніх плечей .Його руки були схрещені на грудях, а це означало ,що його щось турбує.Дивно,коли я встигла помітити цю його звичку? З Ггером нічого подібного не відбувалося.

—Маю право, —спокійно відповіла  не повертаючи голови в його бік,вдаючи неабияку зацікаіленість вмістом тарілки, що покоїлась на колінах, —я ж королева. 

Той лиш здивовано хмикнув, обпираючись спиною об камінь і закриваючи мені краєвид. Здається, він тут надовго,он як прилаштувався. 

—Ти швидко вчишся. — зауважив чоловік і здається, навіть у темряві могла чітко визначити, що саме зараз дивитися на мене. 

—Ситуація вимагає. —і підвелася, однією рукою трисаючи посудину іншою ж підбирала поділ щоб не заплутатись, аж раптом Сильвер перехопив її. 

—Тільки безумець погрожуватиме мені зняттям голови! –гаркнув він так, що аж холодний піт пробіг хребтом. —Твоє щастя, що я дав клятву, а ні.. 

–То що? Вбив мене? –слова злітали з язика швидше, ніж встигла обдумати їх. —Знайди гідного та рівного суперника драконе, а не погрожуй жінці! 

Міцні лещата його пальців враз розімкнулися, залишивши на спогад темний відбиток на шкірі, мабуть буде синець. 

–А хто ж сміє ставити під сумнів слова своєї королеви? –то напевне гірське повітря додавало смілмвості й хоробрості мені ось так висловлюватися йому в лице.

—Ко-ро-ле-ви... —Сильвер по складах вимовив це слово, немов кушиуючи на смак. І він, вочевидь, не сподобався йому. —Та ще три місяці тому ти була дитям, що робило дрібні пакості батькові. Твоє щастя, що Ггер зараз святкує чергове полювання і зовсім не знає де ти зараз і, що затіяла. 

—Так, його це не хвилює. –погодилась я не відриваючи погляду від його очей. 

–Але хвилює мене. —стоячи так близько мала змогу спостерігати за його мімікою. Як хмурив брови, як загастрялись вилиці, як пом'якшилось все обличчя на останній фразі і важко опустились плечі, немов вселенський тягар упав. 

—Краще хвилюйтесь за свою наречену, —випалила я через кілька секунд щойно зрозуміла зміст почутого. –А тепер, даруйте. Маю провідати свою фрейліну. Спокійного сну, Перший Раднику! 

Широкими та швидкими кроками прямувала до намету Ліра, а в самої все пекло та горіло всередині. Його слова, він дійсно хвилюється за мене? Як за свою королеву чи є ще щось? Від цієї думки стало ще гарячіше, приємне тепло розлилось тілом і я знала його причину —хіть. Первіний інстинкт, що не бажає коритися людським законам. Але так не можна! Щоки палали, добре, що зараз ніч і ніхто не бачить. 

Тим часом моя дорогоцінна фрейліна цілком і првністю насолоджувалася товариством молодого напів-ельфа. Вона ліниво розляглася на м'якеньких подушках під ліричну мелодію, що наспівував Лір, перебираючи довгими пальцями на якомусь інструменті. Слів я не розібрала, але по їхніх розчервонілих обличчях і перестрілках поглядами не важко здогадатися, що то було. 

—Рада, що Вам вже краще! —не вітаючись ввірвалась у намет. Вони трохи сполошилися, але відважний ельф став всіляко захищати свою гостю.–Ну раз так тоді завтра супроводжуватимете мене, ще одна пара рук не завадити, заодно вдосталь наговоритеся. Бажаю гарно відпочити! 

Прекрасно розуміла , що вони нівчому не винні, але частину своєї злості виплеснула. Мабуть, споглядання чужого щастя ще більше краяло моє збідоване серце. 

Спала погано, було надто холодно й твердо. Швидко я звикла в палаці до м'якої постілі. Настрій був паршивий ще й погода зіпсувалася. Густий сизий туман вкривав схили.