Розділ 14.Темна Завіса

На золотистому покривалі  лежала повністю оголена жінка ,лише смоляно-чорне волосся прикривало її груди, що високо здіймалися при кожному подиху. Смуглява шкіра, ледь розкосі бурштинові очі, пухкі та чуттєві губи –такою була Кассандра поза стінами храму, де вона виконувало роль головної жриці Всевишнього бога.

Після загибелі королівства драконів усі священослужителі були поховані під руїнами своїх храмів. З усіх можливх носіїв  великої духовної спадщини, живою залишилася тільки старша донька однієї наложниці. На той момент Кассандра вже досягла дітородного віку і жила при храмі, часто беручи участь в усіляких служіннях у якості молодшої помічниці.

Тепер ці знання їй дуже знадобилися і допомогли зайняти високе місце в ієрархії служителів Всевишньому. На момент закінчення війни Альянсу, Кассандра була приближеною до молодого Ггера і змогла вибороти своє місце серед знатних осіб Вордену. Кожен прагнув милості короля, але лише одній жінці пощастило стати незалежною від чоловіків. Звісно ,без допомоги молодшої сестри Єлли нічого цього б не було, але ті дні давно минули і вони усі заплатили за своє щастя.

Двоє напівкровних ельфів старанно масажували тіло Верховної Хранительки, часто торкаючись найінтимніших місць. Вони робили це настільки вправно ,що час-від-часу з її губ злітав непристойний, але дуже задоволений стогін. Ось один нахилився і ніжно торкнувся губами плеча жінки і повільно спускався по руці ,аж до кінчиків пальців. В повітрі витав солодкувато-п’янкий запах прянощів, що ще більше збуджував коханців.

Нарешті наситившись одне одним, вони відкинулись на подушки і обійнявшись задрімали. Але їхній спокій потривожив стукіт у двері, досить наполегливий. Одному ельфу довелось неохоче підвестись і відчинити їх. В кімнату влетіли дві молоденькі прислужниці ,що спершу відводили погляди від оголених тіл і наперебій розповідали свою новину.

–Досить!–Кассандрі довелося перервати цей невгамовний потік слів,– А тепер розповідайте хтось одна. Давай ,ти Олері.–і вказала на дівчину, що стояла ближче до неї самої.

І тут вона видала таке. що змусило Хранительку кілька разів перепитувати щоб впевнитися в деталях. Вони не на жарт розхвилювали її, адже досі у Вордені все йшло своїм шляхом і це одруження короля не мало принести ніяких змін. Гроші та багатство для казни, але нічого нового для життєвого устрою.

–А це вже цікаво!–підсумувала Кассандра,–Здається, у нашої маленької принцеси зубки прорізаються.

А подумки додала, що головне лиш б вони не виявились гострими іклами. Варто краще придивитися до тієї чужинки, адже знаючи Ейрона та й Іворію, не прислали б вони кого небудь. Тут щось не так ,а що саме вона з’ясує обов’язково.

Ми виїхали із замку дуже рано. Небо на горизонті тільки почало сіріти , народжувався новий день ,що маю визнати тривав тут трохи менше ,ніж у Валасії. А ночі ,чи то від самотності, чи туги за домом, тривали надто довго і сковували мене якимось невимовним жахом.

Ще з вечора прийшов Еріх з усіма вказівками від Його Світлості, як краще одягнутися і що з собою взяти. Вирішила зайвий раз не провокувати Ггера і чемно виконала усі приписи. На простору сукню з тонкої шерсті ,коричневого кольору без жодної оздоби, одягла теплого плаща. Що на рівні шиї закріплювася на одну-єдину брошку у вигляді листка плюща. Та плаття була непросте ,бо призначалося для верхової їзди і тому в комплекті йшли зручні штани такого ж відтінку. Завдяки глибоким, аж до пояса розрізам ,я з легкістю заскочила на спину, вже знайомого з полювання, коня.

–Тихше, мій хороший!–промовила і лагідно торкнулася добре вичесаної гриви. Немов відгукуючись на мої слова ,тварина мотнула головою та заспокоїлася.

–А в тебе добре виходить!–від несподіванки я аж здригнулася усім тілом і повернула голову на звук. В дверях конюшні стояв Сильвер, насупивши брови і схрестивши руки на грудях. Вся його поза видавала відчуженість. Невже від мене?

–Люблю коней,–не знала ,що йому відповісти. Ми були самі, не беручи до уваги двох слуг, що саме годували інших тварин в стійлах,–а ти? До речі, вирушаєш з нами?

–Ні, ви поїдете ,майже, в двох.–Якось не весело це прозвучало з його уст.– В мене інші справи. Маю провірити кордон вздовж земель ельфів, разом із Соледар.

Можна було ще щось запитати, але почувши її  ім’я будь-яке бажання чомусь відпало. Та й чому мене це має хвилювати? Вони невдовзі одружаться ,народять дітей. І взагалі, може йому добре із нею? Не усім ж страждати в шлюбі.

А я?

Я могла  стати його черговим приємним спогадом ,якщо б була жива Аріада. Ох, не можна так казати, але іноді , здається, що це вона так покарала мене, востаннє. Щоб мучилась все своє життя. Ні, краще б вона не захворіла і прожила таке омріяне життя королеви Вордену з Ггером у цьому похмурому палаці, в оточенні вірних фрейлін.

Точно! Фрейліни! Як повернуся займуся цим питанням.

А зараз я спостерігала ,як абсолютно тверезий Ггер власноруч осідлав свого скакуна. Прив’язав торбину з припасами і наказав двом найвірнішим воїнам супроводжувати нас.

Спершу ми їхали повільно, але досить було покинути замкові мури, як коні перейшли на дрібну рись ,а згодом на галоп. Люблю це відчуття, коли ти тілом відчуваєш кожен рух неймовірно сильної тварини. Як напружуються і розслабляються її мязи, як земля втікає з-під ніг. І ви зливаєтеся в одне ціле, єдиний живий організм.