Розділ 12. Нова роль

Ранок наступного дня не приніс бажаного полегшення. Але дещо таки зрозуміла : Ворден –тепр мій дім .І тільки від мене залежить чи буду я тут повноправною господинею. Тож , відправила Тіру з дорученням привести королівського скарбника та архіваріуса.

В передпокій ввійшли два поважних літніх чоловіка. Одному на вигляд років п’ятдесят-шістдесят, і коротка , повністю сива, борідка додавала йому харизми. В руках він тримав товсту книгу в шкіряній палітурці і якусь звязку кольорових  ниток, повністю у вузликах. Інший прийшов з пустими руками, але обоє переминалися з ноги на ногу не розуміючи що вони тут забули.

Я вийшла до них через кілька хвилин і чемно привіталася. Ті низько схилили голови і потупили збентежені погляди.

–Отже, шановні лорди – вирішила не блукати довкола питання, що найбільше мене хвилювало,– ви прибули сюди з однією метою – просвітити свою королеву зі станом певних речей нашого королівства.

–При всій пошані та виявленій честі,– почав власник бороди,–я не впевнений, що такими справами повинна піклуватися саме Ваша Величність. Для пошиття нових суконь та придбання інших дрібничок , згідно наказу короля, я видаватиму Вам певну суму кожного місяця.

–Як Вас звати?–нетерпляче перебила чоловіка.

– Лорд Флаут!–гордо відрекомендувався мій співбесідник і різко підскочив з місця,–Скарбничий Його Світлості короля Ггера!

 Здалось кумендим таке самолюбством, і судячи з ледь стриманої усмішки третього учасника, не мені одній.

–Так,ось,–продовжила ,як тільки градус його ,далеко не юнацького, запалу дещо знизився,– я б хотіла дізнатися про розмір казни, наші статки в усіх формах ,включно із землею та боргами. Цікавлять розміри усіх затрат палацу. Вам зрозумілі мої побажання?–тепер той лиш кивнув головою,–чекаю ,в найкоротший термін, ваш детальний звіт. Виконуйте!

Віддаючи найнижчі поклони, скарбничий миттю вилетів з покоїв залишивши нас у двох. Тепер  я краще роздивилася свого другого гостя.

Невисокий чоловік, дещо старший лорда Флаута, з глибокими змошками на лобі і шрамом через усю ліву щоку. Коли він прямувам від дверей до дивану, встигла помітити, що той трішки шкутильгає.

–Я Віон,–промовив він доливаючи в чашку із запропонованим чаєм ,рідину з металевої фляги, що завбачливо приніс з собою.

–І все?–щиро здивувалася,–Ні титула, ні довгого родового імені?

–Я проста людина з народу,–і надпив свій напій,-як і Ви,моя королево.Я знав принців ще маленькими.Ходив із ними на війну Альянсу за що й отримав цю посаду.

–То ви добре знаєте народ Вордену?

–Цінність правителя не в багатстві,не в численній армії,а в підданих,що готові йти за нього на смерть. Я вже чув про подію на мосту,і маю сказати, що Ви йдете правильним шляхом. Головне – не заблукайте! Хорошими королевами не народжуються, ними стають завдяки копіткій щоденній праці. Почуйте свій народ , зрозумійте його горе та радість ,будьте подібні матері,що піклується про добробут своїх дітей.

Я сиділа і слухала цього незнайомця і погоджувалася з кожним словом, бо моє серце розуміло ,що все це правда.

–Мені потрібно бути обізнаною в тутешніх законах та правових нормах. Які у мене повноваження, які права,обов’язки?

–Справа в тому,що закони Вордену,як ще дуже молодого королівства досі пишуться і вдосконалюються,беручи дещо як і від людей так і від ельфів.Кожен вносить щось своє.Та в основному базується на Древньому Постулату Драконів. Але й він вже не досконалий бо  був створений в інші часи для самих драконів.

–Там є те,що потрібне саме мені?–тривога накочувалася від пальців ніг,що раптом стали холодні-холодні,і  поволі діставалася серця. Лякало те,що в тому документі будуть нездоланні перепони для здійснення моїх планів.

–Зізнаюсь чесно,ніколи не надавав великого значення тому розділу. Але обіцяю детально вивчити і поділитися з Вами.

–Буду безмежно вдячна Вам.

–Можу запропонувати відвідати мою бібліотеку!–від почутого в мене аж очі зблиснули.І це не можливо було приховати від Віона.–Бачу ,що зміг зацікавити то ж з великою радістю чекатиму Вашого візиту.

–А чого зволікати?Ходімо зараз!

Не минуло й пів години, як я прямувала на імпровізовану екскурсію в царство книг. Та побачене дещо розчарувало мене. У Валасії ,в замку батька була бібліотека і вигдядала дуже велично:білі колони,кам’яна підлога, цілий ряд смолоскипів вздовж стін. Всюди снують літописці з гордо піднятими головами, наче виконують надважливу роботу.

А тут видовище –жалюгідне. Приміщення виявилось тісною кімнаткою вщент заваленою книгами, давніми фоліантами та рукописами. Вони лежали всюди,на полицях,на підвіконниках,або ж просто на підлозі. Серце стислось від такого видовища і на моє ,цілком логічне ,питання чому все в такому занедбаному стані, чоловік лиш зніяковіло відвів очі.

–Говоріть! Все залишиться між нами.

Якусь мить Віон вагався варто чи ні ділитися власними думками зі мною,а тоді видав усе, мов давно наболіле. Розпровів про те,як спершу Ггер хотів збудувати окрему будівлю для біблотеки,що змогла б вмістити усі ці надбання. Адже серед них було чимало тих, що вціліли після падіння королівства драконів. Та згодом все змінилося. І якщо з першу король відповідав ,що просто немає грошей, то згодом не бажав розмовляти на цю тему. Старі закони його ж предків мало цікавили теперішнього володаря. Він правив на власний розсуд, все менше шукаючи правди в древніх письменах.