Розділ 11. Крах мрій?

Ніколи раніше мені не випадало такої честі, як брати участь у полюванні. Та й батько не часто влаштовував такі розваги. Йому більше до душі подорожі, мовчу про вподобання мачухи–сукні та нові кавалери.

І хоч погода була дещо сируватою та віртяною, я все ж раділа можливості не сидіти в похмурому замку. Десь до років п'ятнадцяти, ніхто не забороняв мені, разом із дітьми прислуги, гасати лісами. І байдуже –босоніж чи верхи на не осідланих конях. Це вже згодом посипались всілякі заборони та  правила етикету. А до того я спповна насолоджувалася своєю свободою. Спробувала на смак смолу з дерев ,полювала на жаб в місцевому ставку, обдираючи лікті та коліна до крові. Від виду яких Іворія спершу блідла, а потім покривалася багрянцем, страшенно лютувала і вигадувала різноманітні покарання.

Погоничі із собаками йшли далеко по-переду. Їм ще звіра витравляти та змусити бігти до нас. Лиш гавкіт долинав здалеку. Піймала себе на думці, що трішки хвилююсь, якесь неймовірне відчуття легкості розлилось по тілу.

Для такого випадку у мене було приготовлене спеціальне плаття незвичайного покрою.Добре, що Мойра виявилася вправною швачкою і встигла підігнати його під мої параметри, лаючи Тіру далеко не найприємнішими словами. Вверх, як у звичайної сукні, застібався на дрібні гудзички закінчуючись ефектним жабо біля шиї, а  низ складався з штанів та шлейфу, що  спереду закривав ноги до колін. Але така хитромудра конструкція дозволяла вільно їхати верхи по-чоловічому.

Мій чоловік їхав поруч на вороному красені-скакуні,що  виблискував  дорогою збруєю. Господар дивився на оточуючих з -під лоба, свердлячи їх своїми холодиними, спопеляючими очима. Уся свита їхала на кілька кроків позаду, тільки четверо охоронців  тримались по-близу, але їхня увага була зосереджена на безпеці.

–Що за блаженна усмішка? –його питання вирвало мене зі спогадів, та так несподівано, що аж сіпнулася на місці.Не помітила, як різко потягла за вуздечку і мій милий коник враз зупинився. Ггер швидко зреагував і злегка поплескав тварину по шиї.—Ти ж сказала, що не боїшся коней?

—Ні, не його боюся. –швидко відповіла і ніжно погладила шикарну гриву свого скакуна. Це був вже не молодий , але доволі спокійний кінь, благородного шоколадного кольору.

–А кого ж? –тепер він повністю повернув обличчя до мене, вивляючи свою зацікавленість. –Невже мене?

–А повинна? –знову слова попереду думок, –Не все у світі обертаєтся навколо вінценосних! –в пориві емоцій, я пришпорила коня та помчала в гущавину лісу. Під ошалешені погляди аристакратів.

Добре знала , що так не можна. Ніхто не сміє їхати попереду короля без його дозволу. Але ми зараз не у Валасії, а Ворден –сувора земля, що вимагає непростих рішень.

***

"От, що це було?" –задався питанням дракон , коли Аделія рвонула з місця в невідомомому напрямку. Ну де ж її голова? А хороші манери, якими так славляться піддані Ейрона. Ця дівчина —дика, неприборкана суміш емоцій.

Такого він явно не очікував і на мить застиг на місці, міркуючи, що робити. Можна наказати комусь з охоронців наздогнати та повернути біженку, але... Подавши знак усім рушати вперед, король направив свого коня туди , де щойно сколихнулися гілки дерев, впускаючи наїздницю. Будучи хорошим слідопитом, зумів   знайти шлях, яким проїхалася Аделія. Ось зламана гілка ще із свіжим листям, а он там , на видніються сліди підков на порослі мохом землі.

–Маю визнати, в такий спосіб мене ще не виманювали! –промовив Ггер наближаючись до дружини,що вже встигла спішитись.

Вона зупинилася біля невеличкого джерельця, що чиєюсь дбайливою рукою було обгороджене невисокою кам'яною кладкою,і присіла на звалене негодою дерево. На обличчі були помітні дрібні краплини вологи, що виблискували в сяйві сонячних променів,а комірець сукні розтібнутий.

–І думки не було, –тихо промовила дівчина витираючи бліде лице рукою,–вибач, що розчарувала.

–Розчарувала? –здивовано промовив чоловік  прив'язуючи свого коня до найближчого дерева і присів поруч,–Та ти дивуєш мало не що хвилини!

–Справді? –вона підняла свої очі, кольору лісової зелені, –А я вже думала, яке покарання придумає мені король Вордену.

—Ти дійсно вважаєш мене таким? Що я рубаю голови на ліво та на право? –запала німа тиша.

–Я тебе зовсім не знаю. –чесно зізналася Аделія, завмираючи із тривогою в серці, алже не знала, як відреагує могутній правитель, –Для мене ти герой війни, що зійшов зі сторінок підручника. Безстрашний та безжальний. І зізнаюся–я не мала бажання ставати твоєю королевою. Але раз так вийшло, хочу знати:ким ми будемо одне для одного?

–Хм,... –оцінюючий поглядпройшовся по фігурі дівчини, —а ти не така вже безхарактерна і бездарна! Брешуть мої шпигуни. Якщо б тут зараз була твоя сестра, чи будь-яка інша жінка, то ми б не розмовляли , а зайнялися чимось більш розпусним.

Ггерові подобалось спостерігати, як червоніє дівчина при найменшому натяку на більш тісний контакт.

–Але  хочеш знати, то ж знай:я –король, а ти моя піддана , хоч і королева. Моя воля– закон! Але ти й моя дружина і в нас мають бути діти. Неземного кохання не обіцяю, але якщо будеш вести себе гарно, будеш покірною  то зможеш отримувати певну вигоду для себе.

Аделія мовчала, лиш міцніше стисла губи в тонку смужку.

–Я все зрозуміла, –вона підвелася, –нам, мабуть, час повертатися до підданих.

***

За широким столом, що ледь не ламався під вагою наїдків, сидіа король з королевою. Ще вчора тут святкували їхнє весілля, а сьогодні відзначають  полювання. Здобиччю став величезний олень, а мисливцем,що спромігся вполювати таку дичину став ніхто інший, як Перший Радник.

Саме йому дістаються зараз почесті, йому виголошують тости,а він сидить мовчки, похмуро вдивляючись у вміст свого келиха. Наче на його дні захована причина його смутку. Юна красуня Соледар, як не намагається розвеселити, як не притискається своїм гарячим тілом
до чоловіка , та той все продовжує зоображати статую.