Розділ 10. Весілля

Величезний, округлий зал з куполоподібною стелею для кращої акустики , освітлений світлом кількох сотень свічок на підвішених канделябрах, вселяв у мене панічний страх. Тут стільки народу, стільки пар очей стежать за кожним моїм рухом...

Хотілося заплющити очі і так пройти повз усіх, але не можна. Масивна біла сукня, та сама , що стала причиною нашої з сестрою останньої сутички, зараз немилосердно давила всією вагою. Мирзенне,липке відчуття, що я не сукню, а чужу шкіру сьогодні приміряла, не давало спокою з самого ранку. Цікаво, а вона теж таке відчувала? Чи бажала Аріада собі такої долі, чи просто змирилася?

Весільна фата, що тягнулася довгим шлейфом позаду, боляче відтягувала голову.Інша  її частина накинута на обличчя, і через густе мереживо, під яким було досить парко, не давало можливості роздивитися присутніх, лише їхні силуети. Сотня шпильок у волоссі, мов гострі голки, впивалися в шкіру. І хто придумав ці корсети? Вони ж справжнісінькі знаряддя для тортур!

Ось і вівтар, кілька сходинок ведуть вгору до п'єдесталу на якому величаво красується неймовірних розмірів гранітний камінь,висотою метра три.

Добур підводить мене до нареченого і вкладає мою руку у його. На коротку мить здається, що він задумався. Мовчки стоїть і огортає мою фігуру довгим, теплим поглядом. Буває таке відчуття, що й погляд може зігріти.

–Що ж, —промовив Ггер піднімаючи край фати і відкриваючи моє обличчя. Відчуваю як тремтять коліна, як скручує живіт від страху в тугий клубок нервів, що ось-ось і надірвуться. —розпочнемо.

До нас піднялася якась дивна фігура в чорному балахоні, оздобленому по краях золотим орнаментом. Яке ж було моє здивування, коли відкинувши каптура там виявилося жіноче обличчя. Доволі гарне з правильними рисами та відлякували абсолютно чорні очі, без жодного натяку на зіниці.

–Рада бачити вас, мій королю! —вона шанобливо схилила голову і простягла просту металеву чашу. Досить широку, як для пиття. –Можна розпочати церемонію?

Той лиш згідно кивнув головою, даючи знак їй. Та почала щось бурмотіти під носа, час від часу видаючи дивні шиплячі звуки. В такт цим дивним завиванням, хор з чотирьох осіб, в такій же одежі, підспівував і мало не підстрибували.

Від цього виття на лобі виступили каплі холодного поту. Нестерпно бажала  відірвати шмат шлейфу, намотати на руку і в якості кляпу засунути в їхні горлянки щоб замовкли! І відколи я стала такою кровожерливою?

В руках жриці  зблиснув кинджал, чудернацької хвилястої форми. 
Наступної миті він пройшовся по долоні короля, залишаючи неглибокий, кривавий слід. Пару краплин впали у чашу, розчиняючись у вмісті невідомого зілля, що різко пахло. Тоді настала моя черга. Борячись із страхом та огидою, простягла руку  та міцно заплющила очі.

—Ай! –тихо скрикнула і піймала зневажливий погляд цілковитої тьми.

Жриця ще трохи побурмотіла, а тоді розвернулася до каменюки і вилила на неї рідину. Якусь мить нічого не відбувалося, а тоді та почала видавати звуки схожі на тріскотіння. Невже розвалився?

Але ні, брила покрилася павутиною неглибоких борозен, що світилися. В одному місці це було червоного кольору, а в інших блакитним з зеленими вкрапленнями. Та були й такі, що тямяніли і ставали чорними,але їхнє число невелике.

Порізані руки склали ранами одну до одної, перемотали та зв'язали грубою, цупкою мотузкою. Такою звичайнісінькою, що неодмінно залишить подряпини на шкірі. Як на мене то це трішки варварство, але Ворден славився своїми суворими законами та звичаями.

–Кров до крові, —тепер вже чітко промовляла незнайомка, —а тіло до тіла! Нехай Всевишній благословить цей союз від нині і навік! Хай лоно королеви дасть нам багато нащадків!

Від цієї згадки стало якось недобре на душі. Звісно, перша шлюбна ніч має місце, він мій чоловік і відтепер ділитиме зі мною ложе. Але як лягти в ліжко із зовсім чужою людиною? Як сприймати його ласки, як дарувати свою любов і ніжність, коли справжніми почуттями тут і не пахне? Буду надіятись, що вино гномів зробить свою чорну справу, і хоч на сьогодні, це питання буде вирішено.

Ми повернулись обличчями до гостей та підвели зв'язані руки вгору, демонструючи свої пута. А мені не вірилось, що все все це насправді! Я наче, спостерігала все зі сторони. Напівпритомна мовчки йшла за своїм, тепер вже чоловіком та водночас  і володарем.

І тільки зараз згадала , що весілля то подвійне! Де ж друга пара наречених? Швидко оглянула присутніх, але ніде не змогла знайти знайомий силует в чорному. Досі готується?

–А де ж Перший радник зі своєю обраницею? –поцікавилася я, як тільки за нами зачинилися двері храму.

–Це перше, що тебе цікавить відразу після одруження? —відверто дивувався король і намагався заглянути ввічі. Що він хоче побачити? Мій сум чи полегшення? 

–Мій дарунок став для брата цілковитою несподіванкою і він попросив дещо почекати з весіллям. Хоче ближче познайомитися з дівчиною.

Чи дійсно все так? Незнаю, але розпитувати більше не буду щоб не викликати зайвих сумнівів. Мені ще треба завойовувати серце власного чоловіка. А зробити це буде ой як не просто! Он світловолоса ельфійка готова голими руками задушити,так і проштрикує колючим поглядом в компанії обіцяної Сильверу Соледар. Отже, вони подруги. А хто ж та третя, що стоїть поруч із ними?

Відстань від храму до палацу була всього в два десятки метрів,і ми швидко її здолали проходячи повз сад. Коли ж випаде нагода пройтись  по ньому? Може й не самій...

В пам'яті спливли спогади про іншу таку прогулянку. Якби ж знаття, що все вийде так? Що його слова, що засіли в моєму серці, надто боляче тепер вирвати з нього. Але це минуле і я повинна жити далі. На старих руїнах не збудуєш  нового, міцного дому.

А далі було простіше :мовчки сидіти і усміхатися, приймати привітання від незнайомців, і лише зрідка вставляти якусь репліку. Нас розважали різноманітні танцюристи, факіри та чарівники ,а повітряні акробати-ельфи вражали своєю майстерністю. Найекзотичніші фрукти та різноманітні наїдки, які так і хотілося скуштувати , бодай шматочок,могли здивувати найвибагливіших гурманів. Усі сміялися та веселилися на цьому святі, тільки Сильвер, сидів чорніше грозової хмари,пожираючи мене поглядом.