Розділ 6. Зраджені надії

Мені не дозволи бути присутній на раді де, як виявилося, вирішувалася моя доля. Там були король з королевою, кілька міністрів та радників, і звісно Сильвер.Я довго стояла під кабінетом, вслуховуючись в найменший шум, скрип, але самих слів розібрати не змогла. Лишень, по закінченню, наказали ввійти.

Нас залишилося четверо:батько, Іворія, Перший радник Вордену та я. На напіврухомих ногах опустилася на добре знайомий стілець, спітнілі від хвилювання пальці судомно стискали дерев'яні підлокітники. Хай би швидше закінчували із цим!

–Ти вже знаєш, що нашої любої Аріади не стало,—почав Ейрон відводячи свій погляд, –і завтра, ми будемо оплачувати цю втрату.

При цьому, одягнена повністю в чорне, королева-мати знову заридала. Притискаючи до грудей схрещені руки, вона попросила відпустити її до доньки щоб востаннє побути із нею. Прохання задовільнили і вже покидаючи нас, призупинилася порівнявшись зі мною. Під гнівним поглядом, що в'їдався в саму душу, я вся знітилася. Моє єство,згорнулося в клубочок, намагаючись стати не помітним. Все чекала образ та звинувачень, але жінка не промовила жодного слова. Мабуть, не варта й такого.

–Але в тебе інші турботи, —промовив король, як тільки зачинилися двері за дружиною. Він перевів погляд, наче, нарешті помітив мою присутність. –Оскільки, ми повинні виконати умови договору з Вордену–ти займеш місце сестри і вийдеш заміж за Ггера.

–Ні! —шокована почутим,  ледь не втратила свідомість бо не була готова до такого повороту подій. Якщо б не сиділа то точно звалилася з ніг,–Я не можу.. Ти обіцяв..

–Я добре пам'ятаю свої слова! –голос зірвався на крик, гучно стукнувши обома кулаками об поверхню столу. Очевидно, що йому це подобалось не більше ніж мені,але чи був вихід з цієї ситуації? –А ще пам'ятаю, яку ціну ми заплатили у тій війні.Хочеш того чи ні, але іноді доводиться жертвувати власними переконаннями, заради загального блага цілої держави. Відтепер ти повноправна спадкоємиця мого престолу з усіма обов'язками та привілеями.–на мої коліна впали два сувої з надписами, печатками та нашим родовим гербом у вигляді коронованого орла— довірчі грамоти, –Твої діти правитимуть нашими об' єднаними королівствами, що стануть наймогутнішою імперією на усьому континенті.

Ще не зовсім усвідомлювала значення його слів, але одне знала точно – омріяного життя не буде! Сліз не було, мабуть, виплакала усі, але в душі утворилася якась холодна пустота. Зраджена коханим, зраджена власним батьком, без жодної підтримки, я поїду в чужий та далекий край щоб прожити не моє життя.

Від безсилля опустила голову на груди, намагаючись вловити останні повчання та настанови. Замок доведеться покинути ще до схід сонця. Вінчальна церемонія не відбудеться, все придане Аріади, що переходить тепер мені, повантажено на вози,які вже чекають на господарському подвір'ї.Зі мною поїде ціла свита із слуг та різного роду майстрів щоб справити приємне враження на короля. Буде приставлено чималу охорону в чисельності шістдесяти грардійців Валасії, очолювану Першим мечем королівства герцогом Добуром,який головою відповідатиме за мою безпеку.

Хотілося кинутися йому на шию і благати змінити своє рішення. Це сестра прагнула стати королевою, не я! Вона все життя готувалася до цієї місії, а я цілими днями била байдики, відверто демонструючи невдоволеня на уроках.

Хтось не сильно стис ліве плече, здивовано підвела голову і зіткнулася із карими очима Силевера. Він весь час був тут,мовчки стояв біля вікна, а я й не помітила як підійшов.

–Нам час вирушати. –промовив чоловік даючи знак, що батько закінчив свою розмову. –Ходімо, принцесо Аделіє.

Власне ім'я звучало якось відчужено, наче й не моє.Тільки відійшовши на кілька кроків від кабінету, дала волю почуттям,і обхопивши двома руками себе за плечі, гірко заплакала,обпершись спиною на холодну стіну. Я оплакувпла власну безталанну долю і ті не здійсненні мрії, які так грубо зарубали ще в самому зародку.

–Все буде гаразд. –невже він досі йшов по-заду? –Я допоможу. –дужими руками згорнув моє тремтяче тіло в свої ніжні обійми. Краще не стало, але принаймні, зараз я не  була сама із своїм горем. Хотілося щоб все це виявилося дурним сном, нічним жахіттям. Але чітко відчувала душевний біль і тепло його тіла, стукіт серця під долонями. —Тільки не плач!

–Я не знаю, як маю вчинити! Я не чекала цього.. –язик заплітався від хвилювання.

–Я теж...не чекав. –міцніше притис до грудей, мов коштовну річ, і нахилившись до маківки шумно втягнув запах мого волосся. Сама не знаю, як це трапилось, але вже наступної миті, вставши навшпиньки, потяглася до його губ та поцілувала. Він відгукнувся на мій поклик і ми злилися в шаленому цілунку, сплітаючи пальці рук воєдино.

Незнаю, як далеко зайшло б це дійство, але нас перервав стукіт кроків герцога, що саме отримав накази короля, і направлявся в мої покої. Намагаючись врятувати залишки моєї честі, Сильвер загородив мене своє широкою спиною. 

—Мені веліли прослідкувати чи готова принцеса до подорожі. –промовив чоловік міряючи дракона недобрим поглядом, водночас намагаючись заглянути тому за спину.

–Вона ще не оговталась від смерті сестри та ноші, яку так швидко переклали на неї. –відчеканив мій захисник. Він був вищий на цілу голову від герцога, і дивився з впевненістю на супротивника. –Я особисто подбаю щоб не було жодної затримки.

–Не смію сумніватися у Вас!–і різко розвернувшись пішов у протилежному напрямку. Але його слова боляче врізались у пам'ять. Цього разу Добур відступив, але чи буде так завжди?

Збори йшли наче в тумані, з особистих речей взяла не багато, та й брати особливо нічого. Усі сукні тепер виявились не гідними принцеси, хоч добре пам' ятаю кожен стібок, бо більшість пошила власноруч  з тих відрізків ткани, що давали мені кілька разів на рік. Носила їх довго, тому майже всі були в латках.Черевики усі зношені та підтоптані,тож вирішила нічого з цього не брати.

—Думаю, це правильне рішення, –Мойра допомагала мені складати речі в невеличку дер'явяну скриню, оббиту тонким листовим залізом. —Там, на Вас чекає нове життя, може й знайдете своє щастя в особі короля Ггера.