Розділ 5

Після прогулянки на вулиці повертаюсь у свою кімнату разом зі Златою. Поки дівчинка грається іграшками, яких тут дуже багато, я набираю номер подруги, щоб поділитись з нею останніми новинами. 

– А я завжди говорила, що Паша козел! Це ти у нас, свята простота, очевидних речей не бачила! – заявляє Каріна. 

– Ну чому ж не бачила? Останнім часом ми сильно віддалились одне від одного, – кажу. 

– Та пішов той Паша під три чорти! Ти краще про Яроша розкажи! – Каріна миттєво втрачає інтерес до мого колишнього і переводить стрілки на можливого батька Злати. 

– А що тут розказувати? Я тепер у його домі живу. Треба тільки речі свої забрати, а завтра, мабуть, поїдемо здавати аналізи на ДНК-тест, – пояснюю.

– Ну, Ді! Ти дійсно така дурненька, чи вдаєш з себе таку? – бурчить подруга. – Ти тепер живеш з Ярошем під одним дахом. Невже немає бажання спокусити цього красеня? 

Я не встигаю відповісти на запитання Каріни, тому що у двері стукають і мені доводиться поспіхом закінчувати розмову. Обіцяю набрати її найближчим часом, а я йду до дверей і відчиняю їх. 

На порозі стоїть Даниїл власною персоною і, своєю чергою, розглядає мене. Встигаю помітити, що він виглядає втомленим. А може, цей чоловік завжди такий.. 

– Як твої справи? – питає стримано, а я тільки зараз згадую, що цей дім, взагалі-то, його і  не пускати чоловіка в кімнату – трохи неправильно. 

– Усе добре, – кажу і відступаю вбік, даючи йому можливість зайти. – Коли я зможу забрати свої речі? 

– Просто зараз. Я попрошу Оксану приглянути за Златою, – Даниїл слідкує за тим, як дівчинка грається іграшками, але чомусь не хоче сам провести з нею час. 

– Чому ти сам цього не зробиш? Вона ж твоя донька… мабуть… – тримати язика за зубами – це не моє. Просто не розумію я цього чоловіка, от і все. 

– Я не для того привіз її сюди, щоб підгузки змінювати, – говорить таким тоном, наче намагається донести мені дуже важливу інформацію. – Я бізнесмен, Діано. Вмію заробляти гроші. А Злата… буде мати все. 

– Все, крім вашої любові, – фиркаю та отримую його гнівний погляд. 

– Я покличу Оксану. Макс чекатиме тебе на вулиці, – холодно заявляє і залишає кімнату, а мені так кортить показати йому язика. Ідіот надутий! 

Покоївка з'являється у кімнаті через п'ять хвилин. Розповідаю їй, чим годувати Злату, і, чесно кажучи, мені шалено страшно залишати дівчинку в цьому домі. А що, коли я не повернусь?

Але не думаю, що Ярош такий ідіот, щоб виставляти мене за двері. Зараз я опікун Злати, а він їй ніхто. Не думаю, що він хоче проблем. Хоча… хто ж його знає.

Поцілувавши дівчинку у щічку, залишаю кімнату і прямую одразу на вулицю. Говорити з Максом не хочу. Він мене дратує. А якщо врахувати, що він чув мою розмову з Павлом, взагалі сподіваюсь, що він мовчатиме. 

– Карету подано! – чоловік навіть двері для мене відчиняє і чекає, поки сяду всередину. 

Дякувати йому не збираюсь. Я ще не забула, що через цього Макса у мене цілий день болить голова. 

Їдемо втрьох. Я, Макс і водій. Величезний позашляховик швидко летить трасою, і я розумію, що дорога не займе багато часу. Це добре, адже я вже сумую за Златою. 

На щастя, Макс мовчить і в мене є можливість трохи відпочити. На деякий час навіть засинаю, але коли автівка різко гальмує, розплющую очі та бачу свій двір. 

– Піти з тобою? – питає Макс, знову відчинивши для мене двері. 

– Не варто. Я швидко, – кажу і прямую до під'їзду. 

Кілька хвилин – і я вдома. Навіть не віриться, що ще вчора ми жили тут зі Златою, і були щасливими… 

Швидко збираю все найнеобхідніше в сумку і не хочу згаяти жодної хвилини. Та коли у двері дзвонять, я думаю, що це Макс, тому без зволікань відчиняю їх. Але на порозі стоїть не він, а Паша… сильно п'яний.

– Ти що тут робиш? – питаю сердито. Тільки його мені й не вистачало.

– Поговорити хочу, – Паша не надто ніжно заштовхує мене у квартиру і заходить сам. – Куди зібралася? 

Він бачить сумку у коридорі та похмуро витріщається на мене. Йде в кімнату, похитуючись, і швидко повертається назад. – А де дівка твоя? Невже ти позбулася її?

– Збожеволів? – ціджу. – Злата у свого батька, і я також їду туди. 

– Що? – гиркає і хапає мене за руку вище ліктя. Сильно та боляче. – Я не пущу тебе до нього! Нехай забирає свою малявку, а ти тут залишишся!

– Не тобі вирішувати, що мені робити! Повертайся до своєї подружки! Я знаю, що ти мене зраджуєш! 

Руку таки забираю, але краще не стає. Паша наче божеволіє і штовхає мене до стіни, а сам нависає зверху. Не дає можливості втекти. Здається, у мене неприємності. І як вгамувати свого колишнього, коли він практично не контролює себе?

– Звісно, зраджував! А як мені бути? Ти вся у цій дівці, яка навіть не твоя! – цідить мені в обличчя. – Але нічого! Нарешті ми удвох і можемо повернутись до нормального життя. 

Паша сильно стискає долонею мою сідницю і намагається поцілувати. От тепер мені дико страшно, адже рятувати мене нікому. Відчуваю його мокрі поцілунки на шиї та починаю плакати, але здаватись не збираюся. Все ще вириваюсь, але марно. Він значно сильніший за мене, навіть зараз, коли на ногах ледве тримається.