Не мороч мені голову

– Діду?
– Що?
– Можна у дровнику погратися?
– То не місце для ігор. Пограйся у садочку. Сьогодні он яка погода гарна. І не дуже спекотно,- хоча сам витирав раз за раз піт із чола.

– Діду?
– Що?!
– А можна я у сараї, де сіно, пограюся?
– Яно, пограйся в садочку.
– Діду?
– Та не мороч мені голову! Грайся де хочеш! - Не розгинаючи спину гримнув дід.

– Діду?
– Що?
– А свині м'ясо їдять?
– Ну... якщо дуже голодні.
– А ми можемо зробити, щоб вони були дуже голодними?
– Яно, не мороч діду голову! Йди пограйся.

– Діду?
– Що?!
– Діду, а гімно і справді не тоне?
– Господ! Та що ж ти за людина така? Йди пограйся, не мороч голову. Он візьми лопатку, піди в пісок, порий там. – Кинув старий дівчині, яка тільки зовні здавалася дорослою, насправді мала розум дитини. Він один в неї залишився, як і вона в нього. Що буде з нею, коли його не стане?

– Яно! Яно! Та де ж ця бісова дитина?! Вже сутеніє. Яно! – Сивий чоловік поспішав і оглядався, бо недобрі часи нині, тяжки, страшні. Скоро комендантська година, а онука десь поділася. Раптом почулося схлипування від пісочниці, – Ти чого, Яночко?
– Діду, пів дня рила цією сраною лопаткою яму, москаля туди зіпхнула, засипала, а він все одно виглядає. Краще б я його в дровнику спалила чи на сіннику!
– Ти що накоїла?! – Перелякано оглядався старий.
– Він казав, що погратися хоче, а сам виявився сраним гімном. Чіплявся, боляче робив, то і я йому зробила.
– Не лайся! Дівчатка так не говорять, дитинко. Ну-ну, не плач. Принеси мені краще велику лопату, допоможу тобі трохи. І це буде нашою таємницею, домовилися? – Дівчина повеселішала і швидко закивала головою, дід лише важко зітхнув та взявся до роботи.