Частина 3: Провал

- Ну, тому що я маю талант? - видав Назар перше, що прийшло в голову.

Фобос закотив очі догори, як у відомому інтернет-мемі "Моє обличчя, коли..."

- Спроба друга, - позіхнув він.

- Тому що я обіцяв, як мені пригадується, після КОМИ, - це слово Назар виділив інтонаційно, - певним силам вас знайти і стати вашим учнем?

Фобос Знову закотив очі і зробив рух "лице-рука".

- Ну ти даєш. Третя спроба.

- Кінець-кінців я не знаю! Мені сказали, що робити, я й зробив! - вибухнув Назар, грюкнувши кулаком по столі. Розмови на літньому майданчику кафе затихли і люди здивовано подивилися в бік столу, де сиділо тріо.

- Ну чого ти волаєш? - скривилась Деймос. - Ніякої витримки. І як ти хочеш чомусь навчитись, якщо не витримуєш банального морального тиску. І це в рази легше, ніж було зі мною, - дівчина підперла підборіддя рукою, сперлась ліктем на стіл і чіпким поглядом пронизала Назара.

- То ви тут у таємних агентів граєте? - хлопець все ж стишив тон, але злість так і сочилася у словах. - Я пережив кому, втратив наречену, заледве не втратив життя, щоб ці нісенітниці терпіти?

- Ти мені скажи, навіщо були такі жертви? - Фобос і бровою не повів. - Чи будеш продовжувати гратися в жертву? Що було - загуло. Сфокусуйся на іншому.

Назар замовк і хвилин десять "тупив" у стіл, ніби на ньому написані були всі істини світу, ну або хоча б підказка, як правильно відповісти на питання Фобоса. Той же мовчав, як риба об стіл, як і його напарниця.

- Я не знаю, - відповів він врешті.

- Ну хоч щось чітке, - посміхнувся Фобос. Деймос же лише відпила свій напій та промовчала.

- Поки ти не знатимеш, навіщо це ТОБІ, - поставив наголос на слові Фоб, - я не стану тебе вчити.

- Чи ти будеш виконувати лише те, що тобі сказали? - спитала Деймос.

- Ну але ж це було якесь божество, здається. Чи можна ослухатися наказу Бога? - спитав Назар здивовано.

Деймос та Фобос перезирнулися між собою і покотилися зі сміху. Люди за сусідніми столиками знову здивовано кинули погляди у бік трійці.

- Ти не поплутав, часом, богів? - через сміх запитала Деймос. - Наказують тільки нарцисичні психопати, а Боги, яким важлива свобода волі та розвиток душі, є радше наставниками, але ніяк не володарями, - похитала вона головою.

- Більше того, ти маєш право бути не згідний з ними. Мати свою думку не має права лише раб. Ти - раб? - звузив очі Фобос.

- Але ж... Це бог і він має владу над світом, хіба не так? - Назар кліпав очима здивовано. - Хіба може людина рівнятися Богові?

- Людина не може рівнятися Богам за об'ємом сили, але рівна їм у праві мати свої переконання, - відрізала Деймос, подивившись на Назара, як на дивака.

- Ти не відповів на питання, - спокійно нагадав Фобос.

- Може, вам пощастило вирости під началом якихось інших богів, але я знаю, що Бог володіє абсолютною владою над світом. Так писало у... - Назар осікся.

- А ти завше віриш написаному без критичного осмислення? - поцікавилась єхидно Деймос.

- Що, розірвало шаблон, хлопче? - засміявся Фобос. - І це тільки початок. А ти вже ледве тримаєшся. Як ти збираєшся витримувати ще більше "дивини", яка очікує тебе на шляху до мети? Наша справа - це дисципліна, відповідальність, практика та міцна воля. А скидається мені, що міцного в тобі поки що нічого нема, - Фобос закурив, пускаючи колечки диму, достоту як Гендальф у відомій епопеї Толкієна.

- Ну раз я такий вже нездалий, то піду додому, - Назар витяг гроші з кишені і поклав двохсотку на стіл. - Я пригощаю.

- Дякую, - геть не знітившись, відповів Фобос. Назар подивився тому в очі - в них грали смішинки. Вуста чоловіка розтягнулися у задоволеній посмішці. Назар ледве щелепу не відвалив від подиву: "Оце ж нахаба! Рівень самовпевненосмі зашкалює!"

- Все правильно. Обмін має бути завше. Ти отримав наш час, а як ним скористався - твої справи, - ліниво кинув "нахаба". Але все його єство так і показувало, що він абсолютно впевнений у своїй правоті і насолоджується нею.

"Піжон", - майнуло в голові Назара. Хлопець вже ледве тримався, щоб не накинутися на цього "гонщика пафосу" з кулаками.

- Я знаю, що я кльовий, - мовив Фоб іронічно, ніби почув його думки, і засміявся. Назар ще більше заціпенів. Це вже було не смішно. Той не міг прочитати його думки!!! Мозок відмовлявся у таке вірити.

Деймос же поклала на стіл листочок паперу із номером телефону, відволікши Назара від його стану та думок.

- Коли настане чисто повна ср..ка, телефонуй, - впевнено мовила вона.

- Дякую, обійдуся, - фиркнув Назар, але листочок таки поклав у кишеню. Хлопець простягнув руку Фобосу для стискання. Той відповів на жест, як ні в чім не бувало.

- Дякую, що витратили на мене час, - процідив Назар і різко пішов геть із літніка. Люди знову здивовано заозиралмся. А Фобос і Деймос преспокійно продовжили пити свої напої.

- Думаєш, таки утне щось? - поцікавилась Деймос, дивлячись услід хлопцю.

- Неодмінно, - Фобос посміхнувся і випустив чергове кільце диму. - Глянь, - кивок головою на клумбу.

Деймос же потиснула плечима:

- Та бачу... Тоді чекаємо.

Вона знала, що вчитель майже ніколи не помиляється, тому подумки вже запаслась попкорном для чергової вистави "Перші гулі на шляху до магії".

***

Назар рвучко рухався вулицями міста. Хлопець був роздратований не на жарт. Він ніяк не міг забути зневажливого тону розмови.

"Теж мені, великі магуї-тестувальники! Зовсім корона не тисне!" - не вгавало обурення. А за ним, від ліхтаря до ліхтаря, від дерева до дерева пробиралося створіння. Невеличке, чорне, схоже на хмарку із мордою на кшталт свиної, якою водило туди-сюди, наче принюзуючист та передбачаючи здобич.

На зустріч Назарові йшов підстаркуватий чолов'яга, трохи на підпитку. Створіння спритно застрибнуло йому на шию і запустило ефемерні лапки у голову...