Частина 2: Початок тесту на паршивість

Деймос повела хлопця до літнього майданчика коло міської Ратуші, де їх мав зустріти Фобос, як вона пояснила хлопцеві. І Фобос уже був на місці, стояв у затінку будівлі, розслаблено покурюючи сигару. Доволі міцний та кремезний, вище середнього зросту, він нагадував воїнів періоду Русі, от тільки його волосся, спадаюче каскадом до плечей, виявилось темним, а не русим. Одягнений Фобос був у білі штани та чорну вишиванку із червоною вишивкою по коміру. Він чимось нагадав Назарові актора Х'ю Джекмана у ролі Вана Хелсінга, от тільки значно суворішого на обличчя, без "жалощів" в очах.

Хлопець лише поглянув на нього і чомусь в грудях неприємно захололо. Відчуття цей розслаблений чоловік викликав трохи моторошні. Такому стану речей не було жодного логічного пояснення, але хлопець внутрішньо підібрався. І чим ближче вони підходили, тим більше неприємно згортався клубок страху у грудях Назара.

Цупкий погляд темно-темно-карих, майже чорних, очей чоловіка вчепився, здавалось, у душу Назара і не відпускав. "Ясно, чого його кличуть Фобос", - Назар зітхнув і спробував сміливо поглянути в очі чоловікові, і навіть витримав погляд цілу хвилину. Ну, так йому, принаймні, здалось.

Фобос хмикнув і потер підборіддя із легкою щетиною.

- Деймос.

- Фобос.

Обидва ляснули одне одного по долоні, очевидячки маючи доволі приязні відносини.

- А цей ось... мужчина - Назар. Той самий, - Деймос хитнула головою в сторону хлопця.

- Назаре, це - мій наставник, Фобос.

- Ну не прибідняйся, я вже не такий і наставник. Ти доросла дівчинка, можеш і сама, - відмахнувся той.

Деймос лише показала язик, а Фобос розсміявся.

А потім повільно підступив ближче до хлопця і простягнув руку для потискання. У цей момент всі відчуття страху зникли. Чоловік посміхався доволі доброзичливо, але Назар відчував, що десь там, в глибині цієї людини, живе щось моторошне. Воно нікуди не поділось - просто згорнулось собі клубочком, відпочиваючи, а одним оком невсипно стежачи за Назаром і всім світом. Здавалось, лише Деймос може почувати себе в безпеці, бо оте щось всередині Фобоса визнавало її як таку, що, принаймні, не дратує.

- Ходімо, присядемо. Нема правди в ногах, - мовив Фобос.

Через десять хвилин трійко людей сиділи за столиком на літніку. Назар взяв собі холодний чай, Деймос - холодну каву, а Фобос насолоджувався капучино.

- И что же у нас в Датском Королевстве? - спитав Фобос.

- А що, ми хіба не на Україні? - висловлювання якось різонуло по вухам Назара і він не втримався. А ще його бісила лінькувата манера рухів Фобоса. Він виглядав хижим звіром, здатним проковтнути хлопця за один раз і не вдавитися - просто зараз він ситий і дозволяє Назарові бути поруч.

Деймос же сховала смішок у бульбашках кави, які вона зробила через трубочку. "Оце ж бовдур. Так легко було знайти його слабке місце", - подумала вона.

- А що не так? - звів брову Фобос, не змінюючи спокійного тону низького хриплуватого голосу курця зі стажем (як думав Назар).

- Ви говорите мовою загарбника, от що, - продовжив нариватись хлопець.

- Якщо на те пішло, ти - теж. Не лише говориш, але й пишеш, - Фобос, мов нічого не сталося, підкурив сигару і видихнув дим колечком.

- Тобто? - Назар трохи не очікував такої відповіді, тож насупився, намагаючись зрозуміти суть сказаного.

- СУЧасна мова - кирилиця, - перший склад слова чоловік виділив. - Мова, що не є автентична українцям. Але ж тебе це не напружує, чи не так? - хижо посміхнувся Фобос. Назару захотілось зняти його зухвалу посмішку із обличчя, але він відчував, що Фобос - не та людина, до якої він може рипнутися.

- І? - Назар, здається, зрозумів, до чого він веде, але не хотів здаватись.

- Її нав'язали покликані сюди представники чужої релігії. Ти ж зрозумів, про що я, хлопче, - з іронією мовив Фобос.

- Але ж... - Назар не знав, що сказати. Перед його очима раптом сплив дуб і посох, припертий до дерева, пальці, що перебирають струни, та мудрі очі Того, кому він дав обіцянку знайти двох відунів. І йому клацнуло в голові. Так він же бачив Фобоса тоді, коли ще не повернувся з коми, а побіг душею без тіла на кладовище після того, як дізнався про зраду нареченої!

[- ...пообіцяй мені, що як прокинешся там, у себе в тілі, то знайдеш наших Відунів. І підеш до них науки та розуму набиратися. Якщо, звісно, згадаєш цю обіцянку, - знову примружив очі Віщий.

- А як я їх знайду? - вирішив перестрахуватись Назар. Не гоже ж обіцянок давати, якщо не впевнений у виконанні.

- А ти їх вже бачив. І тобі прийде осяяння. Або стрінеш у слушний час, або знайдеш там, у цьому вашому, як його - лице-книзі? - він запитально поглянув на Наву.

- Знайдеш у фейсбуці, - переклала та, ховаючи посмішку].

Спогад промайнув миттєво і хлопець "завис", дивлячись на Фобоса.

- Ти не переживай так. Ніхто не знецінює мову. Мова - явище живе, вона може змінюватися на протязі тривалого часу, під впливом культуральних та суспільних чинників. Сьогодні наша сучасна мова - та, яка і визначає народ України. Вона вже стала нашою і її важливість незаперечна, особливо для творення магічних ефектів чи звернень до Сил, що тут, на рідних землях, є впорядковуючими. Давньоукраїнська мова, вона ж - давньосхіднослов'янська, мала вплив на формуваняя стилю Лесі Українки та Шевченка і зберігає основу навіть у сьогоденні після переробок. Але суть - в місці сидіння, від якого залежить точка зору на певне явище, - м'яко мовила Деймос, бачачи, що у хлопця й так закипає мозок.

- Саме так. Якщо ти хочеш захищати країну - захищай її духовну спадщину. Проте найбільше ти можеш для неї зробити, не втративши своєї честі. А ти вмудрився майже, почавши робити мені зауваження і не розібравшись навіть у тому, навіщо наша зустріч. Чи вже зрозумів? - знову іронічно звів брову Фобос.

- Здається. Ви - той, кого я мав знайти. Точніше і ви, і Деймос... - Назар знітився і опустив очі у чашку із чаєм. Не такими він уявляв служителів того величного та спокійного... кого? В голові спливло слово "Божество".