Розділ 15 "Вдома"

Адам

Дзвінок телефону перериває міцний, спокійний сон. Спочатку не можу зрозуміти, кому дзвонять, а потім доходить, що це з рецепції. Сідаю, протираючи очі й підіймаю слухавку. На тому кінці мені говорять, що нас вже давно чекає човен. Не зрозумію чому так рано, а потім дивлюсь на годинника й підхоплююсь з ліжка.

— Еліс, прокидайся, — трясу її за оголене плече, переглядаючи в пам’яті картинки вчорашнього божевілля. — Еліс, — трясу сильніше, бо вона й не думає прокидатись. Це ж треба так міцно спати.

— Ммм, я не буду снідати, хочу спати, — мугиче сонно, натягаючи ковдру на плечі. У кімнаті така задуха, а вона мерзне. Дивовижна жінка.

— Ми проспали! — кажу голосно, а вона широко розплющує очі.

— Як? — різко сідає в ліжку, прикриваючи ковдрою спокусливі частини тіла. Соромиться? Після вчорашнього?

— Одинадцята, через дві години літак. Я в душ, — хапаю речі й зникаю за дверима ванної кімнати, щоб не бентежити ще більше. Її щічки почервоніли і це абсолютно не в’яжеться з Еліс, яка була зі мною вночі. А тим паче з жінкою, яка так активно наполягала на шлюбі. Вона інша. Наче дві різні жінки в одному обличчі.

Дуже швидко приймаю душ й одягаюсь, а коли виходжу, Еліс хаотично скидає речі у валізу, яка відучора так і стоїть посеред кімнати. Мовчки підходжу й починаю допомагати.

— Біжи в душ, я складу.

— Добре, дякую, — хапає одяг й залітає до ванної кімнати. Ніколи не займався складанням жіночих речей. З Еліс у мене все виходить з-під контролю. У мене такий потяг до неї, що немає навіть з чим зрівняти. Я люблю жінок, як і кожен нормальний, здоровий чоловік, але тільки Еліс підіймає в мені цілий спектр емоцій. Від гніву й до божевільного бажання поцілувати. І головне ніколи не знаєш, яка емоція буде наступною. Моя дивна місіс Бейкер, жінка яку я шалено хочу і яка зводить з розуму перепадами свого настрою.

Через декілька хвилин вона виходить одягненою у майку й легкі широкі штани. Майка одягнена на голе тіло і через тонку тканину гарно видно те, що варто приховати.

— Дякую, — присідає й збирається закрити валізу.

— Ти в цьому полетиш? — не витримую й сам з себе дивуюсь. Яка мені різниця, у що вона одягнена?

— Е… — підводиться, обдивляється своє вбрання й щоки знову червоніють. Кажу ж, вона кардинально інша. Еліс, з якою я збирався одружитись не знала, що таке сором і збентеження. — Мабуть, переодягнусь, — топчеться на місці, а я розумію, що потрібно вийти.

Через хвилину з’являється у футболці і білизною під нею. Не знаю чому, але я задоволений. Швидко перевіряємо, чи не забули чогось й поспішаємо до човна. Коли сідаємо видихаю, є надія, що на літак встигнемо. А якщо ні, то до двадцяти чотирьох годин додається ще декілька, а це не зовсім приємно.

На щастя, встигаємо на реєстрацію в останню мить. Беремо собі прохолодні напої й сідаємо в залі очікування. Поки добирались, розмов не було, але я відчуваю потребу обговорити вчорашню ніч. Мовчати буде неправильно.

— Еліс, я хотів поговорити про…

— Адаме, — не встигаю договорити, як вона доволі емоційно мене перебиває, — не потрібно, правда. Все було за взаємною згодою. Не варто про це говорити, ми нічого одне одному не винні, — говорить швидко і розгублено, на мене не дивиться. Не можу зрозуміти, соромиться чи справді вважає те що сталось чимось незначним? 

— Добре, не буду, — роблю ковток води, здивований її поведінкою. Ми наче ролями помінялись. Зазвичай, саме чоловіки не бажають говорити про спонтанний секс і не полюбляють з’ясовувати стосунки.

Майже мовчки чекаємо часу посадки. І за весь цей час Еліс жодного разу не дістала з сумки телефон. Він постійно озивається різними звуками, а вона наче не чує. Може, це той нещасний актор не дає спокою? Не розумію, що вона у ньому знайшла і цілком підтримую бажання припинити токсичні стосунки. Не знаю чому, але я впевнений, що вони саме такі. Не дарма ж вона не відповідає. Вона вчора так відверто говорила, що сумніву немає у намірі розійтись з ним.

 У мене теж виникає багато думок на фоні того, що сталось вночі. Стосунки з Лаурою ніколи не були серйозними. Та вона ніколи й не телефонувала мені так часто, як за цю відпустку. Кожного дня і по декілька разів. Особливо вночі, з безглуздими розмовами про день, що минув. Я не відчую смутку, якщо ми припинимо наші зустрічі. Якщо у нас з Еліс почнеться щось справжнє, то з Лаурою я все одразу припиню. Гадаю, після сьогоднішньої ночі стосунки будуть логічним продовженням. І я не проти, якщо тільки Еліс лишиться такою як зараз. Ніжною, милою, тендітною. Вона не намагається здаватись кращою, а просто показує себе справжню.

Весь переліт, а це майже доба, з однією пересадкою, ми не говоримо. На мої питання Еліс відповідає розгублено і, як мені здалось, не дуже охоче. З’являється думка, що вона шкодує про те, що сталось. Іншого пояснення не маю.

Перельоти завжди втомлюють, а тим паче такі довгі. Коли опиняємось вдома, в аеропорту імені Джона Ф. Кеннеді, обоє вимотані й сонні. Спати в літаку я не вмію, а короткий тривожний сон аж ніяк не надав тілу бадьорості. Еліс похнюплено плететься за мною на вихід. Добре, що водій чекає неподалік входу й не доводиться його шукати. Він завантажує валізи до багажника, а ми сідаємо на заднє сидіння автомобіля.

— Що ми вирішуємо з переїздом? — кидаю на Еліс погляд і бачу, яка вона втомлена.

— Завтра, — відповідає тихо. — Сьогодні не хочу нічого.

— Вірю. Тоді близько обіду тебе забере водій.

— Добре, — знизує плечима. Таке відчуття, що вона засне прямо в автівці.

— Моя спальня знаходиться на першому поверсі, тому можеш обрати будь-яку спальню на другому.

— Окей.

Більше ми не говоримо. Спочатку водій відвозить Еліс на Верхній Манхеттен і допомагає їй підняти валізу, бо мене ніхто не запрошує, а потім я, нарешті, опиняюсь вдома. Таке відчуття, що я не був у будинку пів року, а не десять днів.

— Вітаю, містере Бейкере, — виходить з кухні Грейс, моя домробітниця.