Розділ 13 "Зірвало дах"

Еліс

Після повернення з серфінгу Адам знову сідає працювати на терасі, а я проводжу час перед телевізором. Обідаємо на терасі й знову розходимось по своїх місцях. Телефон цілий день пілікає новими повідомленнями і сповіщеннями, але я принципово не читаю. Декілька дзвінків від Джо теж пропускаю. Не розумію такого напору, я ж сказала, щоб не дзвонив.

Ближче до вечора Адам пропонує повечеряти в ресторані, а я підхоплююсь, наче тільки цього й чекала. Тепер розумію, що потрібно було обрати Гаваї для відпустки, щоб розбавити лежання на теплому піску екскурсіями. Можна, звісно, зайнятись екстремальними видами спорту на воді, але через травму краще цього не робити.

Хочу сьогодні виглядати неперевершено, тому приділяю достатньо часу макіяжу, зачісці та вбранню. Одягаю білу довгу сукню на ґудзиках, з короткими рукавами й комірцем стійкою. На ногах босоніжки на пласкій підошві і вперше за всю відпустку надягаю обручку, що до цього лежала у валізі. Дивлюсь на свою руку й відчуваю якийсь дивний трепет. Я дружина дуже симпатичного і сексуального чоловіка, але зовсім незнайомого для мене. Дивно і цікаво водночас. Виникає непереборне бажання дізнатись про нього більше, познайомитись заново.

Мій телефон знову дзвонить, на екрані ім’я Джо. Не хочу, щоб він дзвонив вночі, як Лаура, тому приймаю виклик.

— Так, — відповідаю роздратовано, бо його нав’язливість дратує.

— Ти чому не відповідаєш? — налітає на мене з претензією.

— Зайнята. Навіщо телефонуєш? — запитую холодно. Не знаю, чи буває таке, але я не відчуваю до нього нічого. Наче ніколи не бачила цього чоловіка, а тим паче не мала близьких стосунків.

— Як це навіщо? Ти обіцяла телефонувати. Що ти там робиш з ним наодинці?

— Я не повинна тобі звітувати. Слухай, Джо, дещо змінилось.

— Що змінилось? — реагує агресивно. — Ти тепер з ним, так?

— Він мій чоловік.

— Ха-ха, — починає істерично сміятись. А я знала, що актори дивні люди, тільки колишня Еліс чомусь цього не врахувала. — Чоловік, якому ти зрадила перед самим весіллям зі мною, — випльовує і навіть через телефон чути, який він розлючений. Чоловік-істеричка.

— Коли я повернусь ми поговоримо, але стосунків між нами більше не буде. Не телефонуй, я блокую твій номер, — не чекаю відповіді й відхиляю виклик. Як я могла з ним зустрічатись? То точно була я? Ніколи не мала симпатії до таких чоловіків. Беру пляшку води з міні бару й відпиваю, щоб заспокоїтись.

Виходжу з кімнати, Адама в спальні немає. Застаю його на терасі, теж вже зібраним. Таке відчуття, наче ми домовлялись про колір вбрання. Адам теж у білій просторій сорочці й легких штанах. Йому личить такий стиль. Він розвертається від споглядання океану й пробігається по мені поглядом. Зупиняється на очах і підводиться.

— Маєш чудовий вигляд.

— Дякую, ти теж, — відповідаю з усмішкою. Спускаємось з тераси й прямуємо вже знайомою доріжкою, насолоджуючись тишею острова. Мовчимо. Я налаштовую себе на приємний вечір, намагаючись заспокоїтись після розмови з Джо. Потрібно приводити своє життя до порядку і припиняти займатись дурнею.

Сідаємо на терасі ресторану й робимо замовлення. Адам замовляє червоне вино і я повністю довіряю його смакам. Правда на Мальдівах можна розоритись, купуючи дорогий алкоголь, але схоже, Адам цим не переймається. Страви смачні, розмова спокійна. Ми починаємо з малого — Адам розповідає про себе. Родом він з Чикаго, де живуть зараз його батьки і друзі. Після школи він переїхав до Нью-Йорка, жив у дядька і навчався. Тут почав працювати і побудував успішний бізнес у вигляді прибуткової металообробної компанії. Мені цікаво слухати Адама, він говорить спокійно й зважено. Повна протилежність переляканому Джо, який ковтає слова, наче боїться забути, що хотів сказати. Як тільки він займається акторством?

— Попередні одруження? Діти? — запитую, коли чоловік замовкає.

— Ні, — усміхається й відпиває вино. — Я не збирався прощатися зі статусом холостяка, поки ти не запропонувала.

— Ніколи не думала, що перша запропоную одружитись, — жартую, а він сміється. Його щирий сміх викликає радість всередині мене. Мабуть, не часто можна побачити таким розслабленим Адама Бейкера. Миттєвий спалах перед очима змушує напружитись — Адам у костюмі, гарний і стильний, подає мені руку, вітаючись. Це момент нашого знайомства. Точно! Я згадала! Щастю немає меж, наче я виграла мільйон.

— Що сталось? — запитує схвильовано чоловік. — В тебе таке обличчя…

— Ти був у чорному костюмі, коли ми знайомились? — дивлюсь на нього з надією.

— Начебто, — задумується чоловік. — А що?

— Згадала, — щасливо усміхаюсь.

— Дивно все це. Що ще згадала?

— Нічого, тільки тебе, — декілька секунд він гіпнотизує поглядом карих очей, а потім відводить їх й відпиває вино. Мені здалось, він розгубився, але можу помилятись. Відтоді як прокинулась на підлозі, я невпевнена ні в чому.

— Замовиш десерт? — змінює тему.

— Щось не хочеться. Я наїлась.

— Підтримую, — відкладає меню. — Ще вина?

— А вина можна. Якесь воно сьогодні смачне. Головне, щоб я змогла потім на своїх двох дістатись до бунгало.

— Ну, з цим я якось розберусь, у ресторані не залишу дружину, — знову цей погляд, від нього тіло вкривається колючими сиротами.

Адам наливає ще вина і ми мовчки його випиваємо, насолоджуючись приємним виноградним смаком. Не хочеться, щоб цей теплий вечір закінчувався. Сьогодні я подивилась на Адама з іншого боку і навіть не помічала його зверхнього тону. Наче після нічної розмови щось змінилось і чоловік переглянув свої думки щодо мене.

Коли келихи порожніють, Адам розраховується і ми неквапом прямуємо до свого тимчасового помешкання.

— Такий теплий вечір, так і хочеться скупатись, — озвучую свої романтичні бажання.

— Знову? — хмикає за спиною чоловік.

— Сьогодні у басейні, — згадую наше купання в океані та мій переляканий писк і стає смішно. — В океан вночі я більше не зайду, — розвертаюсь до Адама й натикаюсь на його уважний погляд. — Що? Будеш сміятись з мене? — вже збираюсь розвернутись, але чоловік хапає за руку й притягує до себе. Дивуюсь. Затамовую подих, підіймаючи обличчя й дивлячись йому у вічі. Він мовчить, не зводячи з мене погляду. Всередині розповзається тягуче приємне тепло. Наче карамель, огортає тіло солодким трепетом.