(не) Моє весілля

Розділ 12 "Іскри літають"

Еліс

Розплющую очі від холоду. Схоже, Адам знову виставив надто низьку температуру. Натягаю ковдру, що сповзла, до самих очей. Аж зуби цокотять так змерзла. Хоча звечора і справді було душно в спальні.

— Еліс, ти змерзла? — сонно запитує чоловік. — Можу вимкнути. Звечора не міг довго заснути, тому й увімкнув.

— Н-ні, не потрібно. Все нормально, зараз зігріюсь, — щільніше загортаюсь у ковдру. Чую, що він підводиться, але не встає з ліжка. Натомість лягає ближче й обіймає мене, кладе руку поверх ковдри. Розплющую широко очі і не дихаю. Розумію, що мені приємно, а ще дуже дивно.

— Так швидше зігрієшся, — говорить тихо і швидким рухом однієї руки підсуває мене, притискаючи до себе спиною. Від таких впевнених дій чоловіка відчуваю приємний трепет в грудях. Важка рука Адама міцно притискає до себе, і на моїх вустах з’являється усмішка. Я заплющую очі, відчуваючи себе під надійним захистом, і швидко засинаю солодким сном. Мені нічого не сниться, немає незрозумілих уривків з життя, а в обіймах Адама не холодно, навіть за некомфортної для мене температури в приміщенні.

— Еліс, — трясуть мене за плече і доводиться розплющити очі. Наді мною Адам, я заплющую очі й втикаюсь обличчям в подушку, щоб він не бачив мене сонною. Зранку на мене краще не дивитись.

— Вже ранок? — бурчу в тканину.

— Так, вставай, я лікаря викликав.

— О ні, Адаме… — стогну й сідаю. — Навіщо?

— Щоб оглянув тебе. Він чекає на терасі, — виходить й зачиняє за собою двері. Ось і перші наслідки вчорашньої розмови — доведеться все розповідати іноземному лікареві. Підводжусь, швидко приводжу себе до ладу, одягаюсь і виходжу на терасу.

На щастя, говорити багато не доводиться. Лікар ставить декілька питань про самопочуття, лишає інші пігулки і радить звернутись знову, якщо шишка не зменшиться впродовж декількох днів. Дякувати Адаму, він не розповів про втрату пам’яті і мені не довелось ще раз усе пояснювати й бачити недовірливий погляд. Лікар йде, а я повертаюсь до спальні, щоб випити пігулку, хоча сьогодні голова болить вже не так сильно.

— Еліс, я замовив сніданок, — з’являється на порозі Адам.

— Коли ти встигаєш? Яка сьогодні кухня? Їхній хліб мені не дуже подобається.

— Бо він дієтичний?  — усміхається чоловік.

— Здогадуюсь, що так, — теж не втримуюсь від усмішки. Містер Бейкер, виявляється, навіть жартувати вміє. Не все втрачено.

— Після сніданку я поїду на серфінг, — виходить на терасу.

— Я з тобою, — йду за ним.

— Не може бути й мови, — відповідає різко. — Тобі не можна напружуватись. Я не дозволяю.

— Тобто як не дозволяєш? — стає смішно. Говорить зі мною, як з малою дитиною.

— Що смішного? — розвертається й притримує мене за плечі, щоб не врізалась в нього. — У тебе травма. Лікар ясно виразився, не можна робити різких рухів, а бажано відпочивати й знаходитись у спокої.

— А я буду, — сідаю за стіл і тільки зараз помічаю наш сніданок. Яєчнею з беконом мене не здивувати, а ось шоколадним чізкейком… Навіть не думала, що чоловіки можуть пам’ятати такі деталі. — Емм, забула, що хотіла сказати, — гублюсь від такої турботи. — Дякую, — усміхаюсь.

Чоловік киває й починає їсти. На час сніданку розмови припиняються, я куштую яєчню, а потім  насолоджуюсь шоколадним смаком десерту. Запиваю кавою і вперше за час відпустки відчуваю себе добре. Після розмови з Адамом мені стало краще, легше на душі. А після того, як він відхилив виклик і ліг спати… Мене це неабияк потішило. Тепер я впевнена, що Адам подобався колишній Еліс. Або ж він подобається теперішній. З цим теж доведеться розібратись.

Коли чоловік підводиться, я теж встаю. Якщо вже мене розбудили так рано, значить я сто відсотків не пропущу його катання на хвилях. Починаю збиратись, поки Адам у душі. Одягаю купальник, зверху білу туніку, волосся просто розчісую і ховаю під капелюшком. Беру з собою кошик з фруктами, який стоїть у кімнаті, воду і шоколадку. Шкода, що книги немає, але в мене буде набагато цікавіше заняття. Я б сказала цілий фільм.

— Еліс, — зупиняється чоловік, коли бачить мене на терасі.

— Я не буду ставати на серф, просто позасмагаю на пляжі. Не хочу сидіти наодинці. Ти ж відповідаєш за мою безпеку, забув?

— Добре, — стискає губи, але зачиняє двері й забирає приготований кошик з фруктами.

На човні ми добираємось до іншого острова, де катається Адам. Тут теж гарно, але більші хвилі, заради яких ми, власне, сюди й припливли. Я розміщуюсь на шезлонзі, а він йде переодягнутись. Намащую тіло кремом, надягаю сонцезахисні окуляри і зручно лягаю. Обожнюю ось так насолодитись сонцем і океаном. Наче й не було вчора дощу і скаженого вітру.

Адам виходить з дошкою у руках, як справжній серфер. Хочу махнути йому рукою, але стримуюсь. Він без інструктора, що мене трохи напружує. Я не чула, щоб він професійно займався цим спортом. Хоча, могла й забути. Лягає на дошку й відпливає на досить далеку відстань. Мені його видно, але не так як хотілося б. Спостерігаю за його діями, і навіть якби стався якийсь апокаліпсис, я не змогла б відірвати очей від свого чоловіка. Затамовую подих, коли він стає на дошку, не дихаю, спостерігаючи як впевнено й чітко він пливе… Ні, летить на гребені хвилі. Підскакую, коли його накриває з головою й схвильовано вдивляюсь у воду, аж очі починають пекти.

Коли Адам з’являється на поверхні, голосно видихаю й сідаю на своє місце. Оце хобі! З такими розвагами нервів не напасешся. Все повторюється заново, а я, як зачарована, весь час сиджу й спостерігаю за незнайомцем, який в одну мить став мені чоловіком. І якому я довірила свою таємницю. Захоплююсь витривалістю чоловіка і шкодую, що раніше не поїхала разом з ним. Мені подобається за ним спостерігати. Подобається його зовнішність, треноване засмагле тіло, його впевненість, манера триматись, серйозний погляд і беззаперечність у голосі. Адам приваблює мене, як чоловік. Інколи дратує, але ваги більше схиляються на бік симпатії.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше