Еліс
Прокидаюсь від того, що мені знову холодно. Лежу на самому краєчку ліжка, щоб не бути близько до Адама. Сідаю, але чоловіка поряд немає. Кидаю погляд на годинник — майже одинадцята. Круто позаймалась серфінгом. Скоро час до ресторану на обід йти, а я навіть ще не снідала. Сто років так довго не спала. Хоча, це мені так зараз здається, невідомо що я робила до падіння після вечірки.
Встаю, вимикаю клімат-контроль, і одразу випиваю пігулку від головного болю. Шишка вже менша, але голова болить від вчорашнього перегляду галереї на телефоні. Якщо сказати коротко, я засуджую ту Еліс, на яку дивилась вчора на екрані.
В ранок весілля я прокинулась після дівич вечора. Ми з подружками, а це ті, які були на весіллі, включаючи Дженну, відпочивали у клубі. Я переглянула усі фото, нам було весело. Дуже. Шампанське, танці, багато сміху. А потім були інші фото — з тим чоловіком з видінь. Високий підкачаний, з русявим волоссям і приємною усмішкою. З ним ми були в іншому клубі, так говорять фотографії, зроблені вночі. Потім декорації клубу змінились на готельний номер, чи його квартиру. Це не так важливо, бо мене хвилює інше — я його не пам’ятаю. Зовсім. Адама пам’ятаю, а його ні.
Але ми зустрічаємось. Про це говорять наші спільні фото в білизні, та я не пригадую нічого конкретного, тільки короткі видіння. Пів ночі сиділа й напружувала пам’ять, перебрала все життя по частинках, але нічого про нього не пам’ятаю, навіть імені. Телефонна книга теж не говорить, що в мене є «коханий», «пупсик», «любий» і так далі. Може, ми розійшлись того вечора? Я ж все-таки вийшла заміж. Схоже, не тільки в Адама є коханка. Я сама маю таємного коханця. Таємного навіть для мене. Фото я видалила. Всі. Не можу на них дивитись. Гидко. Гнівалась на себе і майже до ранку не могла заснути. Шкода, що на Мальдівах у міні барі тільки безалкогольні напої, хотілось випити чогось міцнішого.
Виходжу на терасу, на столі серветкою накритий сніданок: якась маса у мисці, коржики, сік і фрукти. Повертаюсь до спальні, телефоную на ресепшен резорту* й замовляю каву. Потім сідаю на терасі, намазую пасту на коржик й куштую. Щось рибне, приправлене спеціями. Відчувається цибуля й лайм, і знову аромат кокоса. Схоже, кокоси тут використовують у всіх стравах, від солоних до десертів. Смачно. Запиваю соком і коли приносять каву прямую з нею на гойдалку.
Чудовий ранок в неймовірному місці. А власний пляж дозволяє виходити на нього навіть у піжамі. У мене, до речі, є й відвертіші піжами і нічні сорочки, але одягати їх соромлюсь. Хоча й склала у валізу до того, як відбулась злощасна вечірка. А може, я мала ціль спокусити Адама? Ну, я ж точно знала який номер забронювала і що в ньому тільки одне ліжко.
Випиваю каву й вирішую поплавати. Хоч на горизонті і видніються темні хмари, погода ідеальна, щоб плавати. Повертаюсь до спальні, обираю блакитний купальник і переодягаюсь. Купальників теж достатньо, з запасом на кожен день. Нарешті відпочинок. З насолодою ступаю по теплому піску, заходжу в блакитну воду океану й пірнаю. Кайф. Ідеальної температури вода і я одна.
Плаваю досхочу, телефон з собою не брала, тому і за часом не спостерігаю. Довго сиджу на теплому піску, ні про що не думаючи. Гадаю, в мене буде багато часу, щоб все переосмислити. Хочу просто відпочити і розслабитись. Сонце може бути небезпечним, тому знову плаваю, щоб завтра не бути червоним крабом. Повертаюсь до бунгало задоволеною і втомленою. Можна ополоснутись у душі просто неба, але я хочу прийняти ванну. З купою запашної піни і келихом… соку.
Заходжу всередину, перевіряю час, який вже давно обідній. Скоро повернеться Адам, потрібно встигнути зібратись. Залітаю у ванну й пищу з переляку.
— О мій Бог! — видихаю, відвертаючись. — Вибач, — смішно і соромно водночас.
— Можна просто Адам, — говорить чоловік, якого я застала повністю оголеним. Звісно, я не роздивлялась, але очі самі глянули. Згадую слова Дженни і не маю що заперечити. Цукерочка. — Я завершив приймати душ, ванна твоя, — він виходить обгорнутий рушником на стегнах, а я голосно зітхаю, а потім починаю сміятись. Він теж злякався, коли я залетіла, як фурія, але швидко опанував себе. Якби на дверях був замок, таких ситуацій можна уникнути. Але хто ж поставить замок у номері для двох закоханих?
Ванна скасовується, приймаю душ, загортаюсь у рушник, сушу й вкладаю волосся. Роблю легкий макіяж і тільки тоді виходжу. Мовчки прямую до кімнати, щоб переодягнутись. Чоловік знову сидить у ноутбуці, щось друкує. Вже у футболці й шортах.
Знаходжу в шафі білу довгу сукню з принтом пальмового зеленого листя. Вона легка й приємна до тіла, з короткими рукавами і двома розрізами на ніжках. Літня і дуже актуальна для курорту. Взагалі вся валіза була наповнена літніми речами, ніяких ділових костюмів, крім того, в якому я сюди прилетіла.
— Не хочеш фруктів? — запитую, щоб якось згладити незручну ситуацію, яка відбулась у ванній.
— Може, підемо пообідаємо? — закриває ноутбук й підводиться. — Пропоную вийти в люди й подивитись територію острова. А ресторан під водою можемо відвідати завтра.
— Згодна, — тільки рада такій пропозиції, бо вчора не було ні сил, ні бажання. Адам бере гаманець, телефон й прямує на вихід. Я не беру нічого. Не думаю, що він дозволить мені платити, а після вчорашнього перегляду фотографій на телефон дивитись не можу. Прямую за чоловіком. Двері він зачиняє.
— Можна взяти велосипеди, бо йти доведеться багато. Є можливість орендувати електромобіль.
— Емм, я не дуже вправно катаюсь.
— Ну, тоді…
— Але можна, — перебиваю, бо здаватись не в моїй звичці. Якщо я чогось не вмію, обов’язково навчусь.
Беремо два велосипеди. Чоловік сідає і одразу їде, а я… Якщо чесно, я не люблю цей вид спорту. На велотренажері пів дня можу крутити педалі, а от на справжньому сиділа всього кілька разів. Так, добре. Нічого страшного в ньому немає. Це ж не монстр. Зав’язую свою красиву сукню, щоб не потрапила в колеса. Сідаю, відштовхуюсь і їду… Прямісінько в пальму. Ледь встигаю зіскочити й загальмувати. Кидаю погляд на Адама, він чекає, уважно спостерігаючи.
#276 в Сучасна проза
#559 в Жіночий роман
фіктивний шлюб, харизматичні герої, протистояння_сильні емоції
Відредаговано: 12.04.2022