Розділ 4 "Цукерочка"

Еліс

За декілька годин святкування, мої ноги болять настільки, що я готова лягти прямо на траву, щоб перепочити. Купа привітань, обіймів чужих людей, спалахи фотокамер, фотосесія з кожним гостем, тости, музика, миттєві короткочасні згадки подій зі свого життя… Мені здається, що за цей час я прожила його заново.

 Народ веселиться, смакує смачними стравами, п’є вишуканий алкоголь. Весілля й справді організоване дуже якісно й дорого. Я бачила блокнот організаторки, вечірка розписана по годинах. Мною. Але я цього, на жаль, не пам’ятаю і вона кожного разу змушена мені пояснювати. Мабуть, думає, що я не в собі від щастя, бо забула свій же сценарій.

Беру келих з шампанським й відходжу від галасливих гостей. Стаю біля колони, прикрашеної живими квітами й роблю ковток напою. На окремому столі лежить купа подарунків. Що в цих пакунках поняття не маю, бо не пам’ятаю як складала список подарунків. А де ми житимемо? Мабуть, у Адама. Я думала, що на самому святкуванні дізнаюсь більше і все згадаю, а в підсумку зібрала ще більше питань.

— Ось ти де, — підходить ззаду Дженна. Теж з келихом шампанського і не дуже приємною усмішкою. Нічого не відповідаю, усміхаюсь й відпиваю напій. — Чудове свято, ти майстриня в організації весіль. Та й вчора ми непогано так потусили, — хмикає, а я готуюсь почути щось нове. Та вона більше не згадує вчорашню гулянку.

— Але ти цілий день здаєшся схвильованою. Хоча, можеш нічого не відповідати, я прекрасно розумію чому ти така, — з усмішкою дивиться в сторону столів. Слідкую за її поглядом й натикаюсь на Адама. Він говорить з гостем і нас не бачить.

— Ноги підкошуються і слина капає, коли дивлюсь на нього. Ти мене, звісно, вибач, але я тобі заздрю, подруго. Відхватити такого чоловіка — мрія. Багатий, успішний, відомий, а який сексуальний… — закочує очі. — Цукерочка. Ох, скільки всього можна зробити з таким тілом. Я після тих фото в його профілі, досі спати нормально не можу, — сама сміється зі свого жарту. — Облизала б його всього, — не зводить погляду з Мого чоловіка.

І хоч шлюб фіктивний, мені неприємна така увага, начебто, подруги. Хіба справжня подруга таке скаже? Дозволить собі роздягати очима чужого чоловіка? Одне тішить — про те, що шлюб фіктивний вона не знає, інакше накинулась би на нього прямо на очах у всіх. Якась дика, сексуально стурбована кішка, а не подруга, ця Дженна.

Організаторка починає махати, жестами показуючи на танцювальний майданчик. Здогадуюсь про що вона, але підходжу уточнити. Вона підтверджує здогади і оголошує перший танець молодят. Нахиляюсь до неї й запитую, чи готували ми з Адамом якийсь спеціальний танець і одразу шкодую, вона так на мене дивиться, наче я запитала як звати нареченого. Ну, добре. Танець так танець. Буде вам зараз весело.

Роблю ще один ковток шампанського й виходжу до Адама. Починає грати мелодія, він обіймає мене, торкаючись пальцями оголеної спини. Тіло під його пальцями починає приємно поколювати. Наче хтось втикає в нього маленькі тоненькі голочки, розслабляючи й заспокоюючи. Кладу руки на його плечі й починаю рухатись.  

— Вибач, я трохи забула правильні рухи, — за сьогодні це перше повноцінне речення, промовлене мною до Адама.

— Все нормально, — проводить долонею по спині, викликаючи приємне тепло в усьому тілі. Мені подобаються його дотики, і Адам теж дуже симпатичний. Дженна не просто так ним захоплюється. — Добре, що ми не вчили танцю, бо я точно його не запам’ятав би, — він усміхається і мої губи самі відповідають. Адам кидає короткий погляд на мої губи, а я згадую наш поцілунок. Він був… Ніжним, приємним, повільним. Наче чоловік смакував моїми вустами й насолоджувався процесом.

Круглий майданчик оточили гості, зверху на нас починають сипатись пелюстки білих троянд і мені на одну коротку мить здається, що все насправді. Підіймаю очі до неба й милуюсь ароматними пелюстками, які виконують танок разом з нами. В цей момент Адам підіймає мене на руки й починає кружляти. Усміхаюсь, бо в цей момент мені дуже добре. А потім ставить, міцніше притискає до себе й знову цілує.

Впевнена, що до сьогоднішнього дня ми не цілувались. Такий спектр емоцій я точно запам’ятала б. Це як маленька боротьба, в якій я здаюсь без спроби протистояти. Його язик неначе змагається з моїм, хоча мозок Еліс Купер, а тепер вже Бейкер, давно лежить у відключці. Біля нас починають танцювати батьки й інші гості, і Адам перериває поцілунок. Стримуюсь, щоб не зітхнути розчаровано. Він тримається дуже гарно, навіть в мене з’являється думка, що справді подобаюсь Адаму.

— Твоя валіза вже тут? — запитує, сідаючи за стіл.

— Валіза? — в мене навіть думок не було про весільну подорож. Але ж хіба вона має бути в нашому випадку? Мабуть, так, щоб ніхто нічого не запідозрив. Напружую пам’ять, вдома зібраної валізи не було. Можна зробити висновок, що вона або тут, або ще й не збиралась.

— Так, має бути тут, — відповідаю неоднозначно.

— Чудово. Хочу швидше поїхати звідси, — послаблює краватку. — Твоя подруга, як охоронець, скоро дірку в мені пропалить. Сумує, що припиняться тусівки?

— Мабуть, — знизую плечима.

Про які тусівки він говорить? Вчора теж була така? Не дарма ж мені згадались танці з якимось чоловіком, текіла, душне приміщення клубу. Ох, все набагато складніше, ніж уявлялось зранку. З кожною хвилиною запитань стає все більше. А подруга — це ще одна проблема. Якщо я з нею дружила, то з моєю головою точно щось не в порядку. І охороняє вона не мене, але Адаму про це необов’язково знати.

— А твої друзі тут є? — питаю обережно.

— Так, Пол. Шафер, — киває в бік одного зі столиків. Друг дитинства, живе в Чикаго.

— Симпатичний, — ляпаю не подумавши. Прикушую язика, але пізно, погляд Адама не виглядає добрим. — Тобто… Добре, що ви дружите стільки років, — не знаю, що зі мною, зазвичай я поводжу себе впевнено й не маю проблем зі спілкуванням.

Нарешті приходить час розрізати торт, пригостити одне одного й відправитись у весільну подорож. Я з мамою підіймаюсь до номера в цьому комплексі, де вже все готово, щоб переодягнутись. І валіза чекає свого часу. Щоб не розпитувати маму, бо вона сьогодні й так на мене дивно дивиться, відкриваю валізу й бачу там літній одяг. Висновок — летимо не в Лапландію. У ручній невеликій сумці знаходжу особисті речі, планшет і документи. Хапаю білети й дізнаюсь, що медовий місяць, а якщо бути точною десять днів, ми проведемо на Мальдівах. Неочікувано. Чомусь здавалось, що ми летимо на Гаваї, бо мені там подобається. Дивна та Еліс, яка обирала місце для відпочинку. Але добре, вже нічого не змінити.