Глава 4 Дух майбутнього

Тремтячими пальцями, шкіру яких досі поколювало від холоду, Олів ледве торкнулась шовковистого каштанового волосся на потилиці.

- Ілаю… - пошепки, обережно, ніби лякаючись перервати найпотаємніший сон, його ім’я торкнулось її вуст.

Принц всміхнувся. Вона відчула це з його подиху, що полоскотав шкіру колін.

- Олів, - видихнув він.

Обережно, немов до крихкого кришталю, підняв руки і, ніжно торкаючись її холодної шкіри, провів від кісточок по гомілках до стегон. Тілом дівчини пройшов дрібний дрож, що скип’ятив кров і змусив щоки почервоніти. Його високість підняв голову і, потемнілими від стримуваного бажання, очима зловив її, трохи наляканий, але іскристий, погляд.

І більше стримуватись не зміг.

Принц притулив гарячі вуста спочатку до правого коліна, зірвавши з вуст Олів нервове, таке не властиве бажане: «Ах!», - потім до лівого - і вона звабливо закусила губу. Можливо, герцогиня навіть не знала наскільки цей, здавалось би незначний, жест розпалював у ньому вогнище почуттів та нестримну пристрасть. Бажання смакувати її вустами, вдихнути її запах, занурити пальці в руде волосся, залишити свій слід на її шиї. Не тільки там! Усюди! На кожній ділянці такого омріяного тіла!

Але не зараз.

Він обов’язково зробить це.

Та зараз час піджимав.

Він чекав так довго, зможе почекати іще. Тим паче, підтвердження того, що його почуття все ще цінні для Ольвіни принц отримав.

Ілай підвівся. Коротко чмокнув ошелешену дівчину прямо в губи, обхопив руками за талію і поставив на ноги.

- Ходімо. Ми маємо іти, - принц потягнув відталу та розм’яклу Олів за собою. Геть з кімнати, геть з палацу, прямо до церковної прибудови, де мала пройти завтрашня весільна церемонія.

Опиратись Ольвіна просто не могла. Не мала сил, а навіть якби і мала - не стала б. Скільки ще вона має відпускати своє щастя і бігати довкола? Якщо принц хоче виговоритись чи сповідатись, то нехай! Вона його, як мінімум, вислухає. Ну, а далі по ситуації.

Та в церкві на них вже чекали.

Святий отець стояв в святкових одежах біля вівтаря і переглядав Святу книгу. Коли двоє увійшли через бокові двері, він відірвався від читання, оглянув гостей і коротко всміхнувся своїм думкам. Зняв з носу окуляри і взяв до рук книгу.

- С-стривайте, ваша високосте, що це… - Ольвіна завмерла на освітленому помості, розгублено переводячи погляд блакитних очей з принца на вівтар і Святого отця.

Усе довкола було вже готове до весілля – прикрашене саме на її смак. Саме так, як вона хотіла і так, як попросили її зробити Шеріл та Ілай. По загривку пройшовся дивний холодок.

- Ольвіно, люба, я більше не збираюсь гаяти часу, - Ілай ступив до дівчини і підхопив її долоні, притуливши до своїх широких грудей в місце, де билось гаряче серце. – Я прийняв рішення дуже давно, та наважився на це тільки зараз. Я знаю, що хочу і можу зробити тебе щасливою, що можу бути з тобою поруч в біді і в перемогах, в радості і печалі, в хворобі і здоров’ї і…

- Кхм, здається це були мої слова, ваша високосте, - з легким докором перебив Ілая отець.

- Так… Так, вибачте, - всміхнувся він. – Я нервуюсь, як ніколи в житті, - принц набрав повні груди повітря, від чого Ольвіна відчула як калатало його серце. – Олів, оленятко, ти ж чуєш, це? Моє серце не може брехати. Я кохаю тебе. Ще з дитинства. І тепер, я знаю, що можу захистити тебе і дати усе, що забажаєш. Якщо забажаєш?.. – він підняв погляд і вдивився в її блакитні очі.

Олів і відповідати-то не хотіла. Вона знала, що питання риторичне, але все ж сказала:

- Бажаю. Ілаю – ти моє головне бажання. На кожне Різдво і кожен Новий рік, на кожен День народження, коли задувала свічки на торті. Моїм єдиним бажанням завжди був ти і зараз я не смію сумніватись у твоїх словах. Мені байдуже хто і що подумає чи скаже. Я готова захищати тебе так само віддано, як ти мене. Прошу, не бійся довіритись мені.

Олів відчувала, як на її віях бринять сльози, готові от-от зірватись і прозорими крапельками полетіти униз. Але бачила такі самі сльози в куточках очей Ілая. Він не соромився їх, не намагався витерти чи приховати. Просто дивився на неї цим своїм закоханим поглядом, із ніжністю, що могла б огорнути усю планету, та була призначена лише для одної.

- Що ж іменем короля з роду Грекхем, - перервав сухий голос Святого отця цю дивовижну мить, -  та самим Богом, я Святий отець Альберт, оголошую вас…

- Чекайте! – крикнули з кінця церкви. Троє обернулись на голос.

До вівтаря з усіх ніг неслись дві принцеси – розтріпана Шеріл та щаслива Софія. Маленька принцеса тримала в руках оксамитову подушку, ту саму, що тиждень тому тримала Олів.

- Секундочку, - зробила глибокий вдих Шеріл. – Наскільки я знаю, у вас є звичай, якого суворо дотримувались з покоління в покоління. Якщо принцеса приносить нареченим каблучки, то відмовитись брати шлюб не можна – це раз, а два це те, що такий шлюб не може бути розірваний зі сторони, бо скріплюється самими небесами!

- Ви праві, ваша високосте, - не сумніваючись, підтвердив отець Альберт.

- А якщо це цілих дві принцеси?! – Шеріл взяла за руку Софію, яка радісно подавала дві каблучки іншою рукою.

- Шері… - затремтів голос Олів.

- Я ж просила тебе довіряти мені, подруго. Це ніколи не був троп «від ненависті до кохання», - всміхнулась та і підморгнула.

- Олів, швидше, скажи «так»! А ти чого стоїш дурню? Надягай каблучку! – випалила Софія.

- Господи, Софіє, ми ж в церкві! – зніяковів Ілай, скосячи очі на отця, який пирхнув в рукав святкової мантії.

Одна сльозинка все ж покинула вії Ольвіни і скотилась вниз. Такого вона точно не очікувала.

Принц присів до сестри і розтріпав їй волосся, прошепотівши: «Дякую!», - взяв завчасно підготовлену каблучку. На одному коліні, як слід, спитав:

- Ольвіно, ти вийдеш за мене?

- ТАК! – радісно скрикнула дівчина, не в силах більше стримувати щастя.