Глава 3 Дух теперішнього

Коли Ольвіна прокинулась, його високості вже не було в кімнаті.

Зранку довелось вислухати побажання королеви щодо весілля, які Олів навіть не стала записувати. Шеріл зустріла її одразу під кабінетом і почала проговорювати пункти, які їм треба реалізувати. Ольвіна поринула в свої думки і лише на сходах, мало не ніс до носа, зіштовхнувшись з Ілаєм, прийшла в себе.

- Ваша високосте, вам треба обрати квіти разом із принцесою, а також призначити весільну фотосесію і…

- Зроби усе на свій смак. А фотосесії не буде, - він навіть не глянув в її бік, поправляючи піджак.

- Так-так-так! А хто це в нас, - Шеріл поставила руку на стінку, а іншу на свою талію. Її очі зблиснули.

Олів перевела погляд на того, кому вона перегородила дорогу. Чоловік був одного віку із принцем і навіть схожість проглядалась. Але на відміну від зацікавленості Шеріл, в ньому читалось збентеженість. Ілай зітхнув.

- Дозвольте представити, мій кузен, граф Теодор Бредфорд. Тео, це принцеса Шеріл Вітакер та герцогиня Ольвіна Беррімор. Ви якось зустрічались дуже давно, у дитинстві.

Ольвіна легенько кивнула в привітанні, а от Шері пішла в наступ одразу.

- Граф Бредфорд! Скільки років ми не бачились! Ви так подорослішали! Хі-хі! – вона підморгнула чоловіку, а того трохи сіпнуло. – Надовго ви тут? Привезли подарунок на весілля? – вона відверто фліртувала з іншим прямо поряд зі своїм нареченим.

- Ваша високосте, дуже рад нашій зустрічі, але ми поспішаємо, - він тактовно вклонився і оминув принцесу, що прямо-таки пожирала його хижим поглядом.

- Зберися, подруго, - прошепотіла їй на вухо Олів і вщипнула за лікоть.

- Ну ні, хіба я можу його так просто відпустити? Почекай на мене в своїй кімнаті! – і Шері упурхнула за чоловіками. Якщо вже вона щось замислила, то обов’язково спробує це виконати. – Тедді-Бредді, почекай на мене, любчику!

Але від всієї ситуації Ольвіні стало погано. Вона піднялась до себе і випила склянку води. Планувати весілля, яке було її мрією, для іншої – просто удар під дих. Невже королева Мілана завжди була такою? Якщо замислитись, то бували «моменти», але ж… Напевно Олів просто не хотіла їх помічати, але тепер на неї ніби вилили діжку крижаної води і вона прокинулась.

Роздався стукіт в двері. Дівчина відчинила.

- Герцогиня…

- Можна просто Ольвіна.

- Дякую. Можна просто Тео, - всміхнувся чоловік. – Її високість змусила Ілая відпустити мене з вами.

- З нами?

- Так. Сказала, що я потрібен, щоб носити сумки і давати чоловічу оцінку підготовці до весілля.

- С-сумки? – зблідла Олів. – Ви ж не лакей, їй не варто було таке казати! Вибач її!

- Все нормально. Я не проти, насправді. Тільки, Ілай сказав, що приходив міністр закордонних справ і що є якісь проблеми з вашими документами на офіційному рівні. Не могли б ви дати мені свій паспорт, щоб я зробив його копію і відправив до митниці, - на ці слова дівчина замислилась. – Новорічні свята, усі розсіяні, щось гублять, - просто всміхнувся Теодор.

В Ольвіни і так була купа справ, тому відмовляти не було причин. Вона передала йому документи, коли з першого поверху долинуло голосне:

- Тедді-Бредді, хапай її і поїхали! В нас обмаль часу! – якби це почула королева, вона б впала в кому.

Усі наступні дні, аж до 30 грудня, вони провели в салонах і торгівельних центрах. Обирали усе: від меблів до тканин та посуду, від запрошень до основних страв та десертів, а також квіти, музика та одяг. Так. Одяг. Шері вирішила переміряти весільні сукні заново. Усе королівство кипіло в роботі над весіллям, щоб вкластись в ці надзвичайно-нереально стиснуті терміни.

- Чому ти кличеш його так? – тихенько запитала Олів в одному з магазинів, коли граф Бредфорд відійшов.

- А-а-а, він схожий мені на ведмедика! – загадково всміхнулась подруга.

- Припиняй, мені вже соромно за тебе! В тебе весілля на носі!

- Заспокойся, він не проти, - підморгнула вона.

Повернувшись в палац ввечері, компанія зустріла на порозі гостей. Точніше зустрічав їх принц Ілай.

- Мамо, тато! – Ольвіна кинулась в обійми батьків. Місце, де було затишно і спокійно.

- Привіт, сонечко!

- Ваші світлості! – привітались принцеса та Теодор.

- Давно не бачились, Шеріл. Ти як завжди прекрасно виглядаєш. Маємо для тебе листа. Від батьків, - герцогиня Беррімор протягнула принцесі конверт.

- Хто ж це в нас приїхав? – почулось саркастично-радісне зі сходів. Королева Мілана елегантно спустилась до них. Їхні світлості опустились в поклоні. – Та годі вам, друзі. Рада, що ви змогли приїхати!

- Ми б нізащо на світі не пропустили це весілля, - із посмішкою промовив герцог. В Олів кольнуло серце.

- Я так і думала, - гмикнула її величність. – Що ж якраз час для вечері. Усіх запрошую до столу!

Оскільки ніхто відмовити королеві не зміг, це була не вечеря, а танці над прірвою!

Починалось все доволі непогано, буденні розмови на кшталт як пройшов переліт, як вам погода, чи смачні страви. Та в якийсь момент королева перейшла до теми весілля.

- Білі троянди були б кращими за анемони. Ви не згодні? – лукаво запитала вона.

Герцогиня-матір глянула на дочку. Олів лише крадькома знизала плечима. Родина Беррімор точно знала що анемони її улюблені квіти, а не Шеріл. Анемон символізує очікування, тому дівчина підсвідомо підняла блакитні очі і зустріла погляд принца Ілая. Він невідривно дивився на Олів. Вона важко ковтнула і відвела погляд.

- Можливо ви праві, ваша величність. Але ж це діти. Нехай принцеса робить, як забажає, - вчасно розрядила обстановку герцогиня.

- Та все ж, принцесі варто дати урок етикету і…

- Не нам про це судити. Ми не її батьки, - обірвав королеву герцог.

- Дійсно, - проскрипіла зубами королева. – Ви всього лиш її розорений герцог. Нічого не поробиш, - зухвало знизала плечима жінка.

Олів не витримала і вскочила з-за столу. Її стілець зі скрипом від’їхав назад, чим налякав усіх присутніх.