Глава 35

Лізі

Пів року потому

Над хвилюючий момент

   Проснулася я в нас у кімнаті, у спальні. Скоріше за все коханий переніс мене, адже ввечері ми дивилися фільм, але, невитрамивши, заснула на дивані. Я відкинула ковдру, звісила свої ножки, взула тапочки та попрямувала на перший поверх, на кухню.

   Уже на кухні була місіс Вайд, покоївка Мічеллів. Сьогодні її зміна, а завтра я побачу місіс Гілмор, дорогу для мене людину.

- Доброго ранку! – привіталася я.

- Доброго ранку, Лізі! – усміхнено відповіла жінка. – Як ти? Як наш малюк там поживає?

- Трішки хоче їсти та дуже непосидючий. – сівши на стілець, повідомила. – А де Браян?

- А він поїхав за чимось, сказав, що ненадовго. Ти казала, що голодна. Зараз я тебе нагодую.

   І я, як маленька дитина, усміхнулася на всі тридцять два і простягнула руки, щоб забрати тарілку.

- Я вдома! – почула голос коханого.

- Браяне? – зла я встала з крісла та по-дитячому надула губки.

- Кохана? – здивовано промовив. – Я думав, що ти ще спиш.

- Уже ні. – сказала, схрестивши руки над доволі кругленькім животиком.

- Ну не дуйся, крихітко. Можеш пройти у вітальню?

- Для чого?

- Побачиш. – усміхнено промовив.

   Я послухала свого чоловіка та направилася у вітальню, але перед тим побачила веселий погляд місіс Вайд. Сіла по зручніше, стала чекати.

- Це тобі, крихітко. – перед мною постав великий букет з білих троянд, моїх улюблених.

- Йой! Спасибі коханий! – він нахилився та віддав мені букетик.

   Я одразу занюхалася цим ароматом, який мені нагадував дитинство. Колись я часто з матусею проводила час у саду з квітів та кущів. Полюбляла поливати їх та просто говорити з мамою про все на світі. У цей час я відпочивала духовно та веселилася. Найбільшою прикрасою саду була біла англійська троянда «Біла сенсація», яка мала насичений аромат. Класичні тони старовинних троянд з солодкими нотами меду та мигдалю. Квітки махрові, бутони зібрані – характерно для англійських троянд. За нею матуся дуже стежила та любила. Тому, коли народжу, дуже хочу посадити в себе троянду з такого сорту.

- Ти готова дізнатися хто в нас буде?

- Чесно? Мені все одно, головне, щоб здоровеньке.

- Мені також, але ти за кого?

- Я хочу хлопчина першого.

- І я. Але друге має бути дівчатко, щоб бігало та веселило батька. І дуже, дуже любило.

- Що хочеш сказати, що хлопчик не такий буде?

- Ні, просто для кожного чоловіка, донечка – це святе, адже це єдина жінка, якій я не відмовлю нізащо.

- А мені?

- І тобі. – він легенько цьомнув мене в носик та сів біля мене, погладжуючи мій животик.

   Після обіду ми почили одягатися, щоб поїхати на гендер-паті та дізнатися хто в нас буде хлопчик чи дівчинка. Зараз може постати питання: «Чому так довго не дізнавалися, хто у вас?» Відповідь проста: « По-перше, друзі нам хотіли зробити сюрприз, і довго не могли знайти спільний варіант. По-друге, якось знається, що це наша дитина і ми її будемо любити чи то хлопчика, чи то дівчинку. Це наш вибір, тож не засуджуйте.»

   Я одягнула спортивний теплий костюм, в якому мені зручно та комфортно, адже на вулиці зараз не особо тепло, бо зараз жовтень і цей місяць чомусь холодний. Коханий також одягнув теплий, спортивний одяг і ми направилися на вихід. Браян мені допоміг зашнурувати мої кросівки, так як мені складно нахилитися, тож він завжди допомагає. Я не люблю хвалитися, але таки хочу сказати, що мій чоловік просто золотий. Допомагає, оберігає, просто ідеал.

   Коли ми приїхали, містер Адамс нас пропустив в середину ресторану, де було виключене світло. Лиш вступили крок, як одразу почули веселі крики друзів та батьків. Тоді включилося світло і ми змогли добре розгледіти все довкола. Я не могла підібрати слів на стільки це все красиво виглядало.

   На столах стояли тарілки з печеньками, кексами рожевих та голубих кольорів. А також, фрукти та легкі закуски.

- Сюрприз! – викрикнули майже хором.

- Це неймовірно. – відповіла я.

- Реально перехоплює дух. – погодився Браян.

- Ми старалися. – підійшла Ліка і Роуз ближче до нас.

- Хлопці теж допомагали. – сказала Роуз.

- Це реально дуже круто. Спасибі. – я, не втримавшись, розплакалася.

   Ми всі багато розмовляли, їли, і просто відпочивали в кругу своїх людей. І тут настав той самий момент. Я з Браяном встали поодаль від усіх, а Роуз піднесла нам велику кульку чорного кольору на якій було написано: «boy or girl?», і вручила нам. Видно, що всі переживали, а ми дивилися одне на одного та усміхалися. І на рахунок: один, два, три – коханий пробив кульку, і з неї полетіли сині маленькі шаріки.