Глава 27

Лізі

- Прокидайся, люба. - сказав Браян та ніжно провів тильною стороною долоні по моїй щічці.

   Я неохоче відкрила очі та невдоволено простогнала.

- Такій гарній сон був, а ти його перервав.

- Там був я?

   Від почутого я одразу проснулася та залилася фарбою. Зрозумівши, що я щось лишнє сказала, одразу ж захотілося перевести тему.

- Ми вже прилетіли? - швидко випалила перше, що спало на думку.

- Ага, але ти так і не відповіла на моє запитання.

   Я хотіла щось сказати, але добре, що малюк проснувся і подав голос.

- Вибач, тобі не повезло дізнатися. - з насмішкою промовила я коханому і встала з місця, щоб підійти до малюка, який лежав у ліжечку. (Так, воно було в літаку.)

- Ой, що це за янголятко проснулося? Ти їстоньки напевно хочеш, так? Зараз розбудимо твою мамцю.

   Я взяла немовля акуратно на ручки та трішки погойдуючи, підійшла до місця Ліки. Дівчина спокійно спала, обпершись на Ярослава, який теж спав. Їхні руки були переплетені, що багато чого могло означати.

- Ліко, прокинься. - тихо промовила.

   Вона одразу здригнулася і подивилися на свої руки. Не гаючи часу, Ліка визволила свої руки з чоловічої хватки.

- Цього ти не бачила. - спокійно, як нічого не бувало, сказала.

- Погодуй дитину, дивися аж проснулася. - усміхнено сказала.

   Ліка взяла своє немовлятко на ручки та пішла на задні сидіння, щоб її звірятко наситилося. А я направилася до вбиральні, щоб привести себе в порядок.

   Коли ми всі разом вийшли з літака, тоді дмухнув на нас м'який та теплий вітерець. Ярослав допоміг Ліці з коляскою, розклав і вона поклала своє чадо в зручненьке місце.       На дворі була чудова погода. Одразу захотілося одягнути сонцезахисні окуляри, щоб так не разило очі, але можливості в мене такої не було, тому прийшлося трішки сліпати.

- Лізі! - почула я голос рідної людини.

- Роуз!

- Яка я рада, що з тобою все в порядку! - обнімаючи мене, мовила подруга.

- Тобі Браян все розповів?

- Вона мене так завали дзвінками, що в мене не залишалося вибору. - ствердно проговорив.

- Звичайно, правильний вибір. А то як це найкращій подрузі своєї нареченої не розказувати? От скажи?

- Гай все, досить. Я тут і це найголовніше.

- Правда. Я трішки вкраду в тебе Лізі. Ти ж не образишся?

- Гаразд, але не надовго. - зітхнувши, сказав Браян. Він явно хотів, щоб ми цей час провили разом.

- Тоді візьмемо Ліку з собою. Згода? – запитально подивилася на подругу.

- Ні, дівчата. Ви собі маєте про що поговорити, я буду явно лишня.

- Ходімо. - сказала Роуз. - Хоч познайомлюся з тобою.

   Ми троє вольових жінок, направилися до машини Роуз, яка була припаркована неподалік, і залишили позаду себе трьох чоловіків, яким явно не хотілося провести час без нас.

   Ми склали коляску разом та сіли одночасно в машину. Роуз за кермо, я на переднє сидіння, а Ліка на заднє. Цілу дорогу ми розмовляли, на диво, моя подруга спокійно розмовляла з Лікою. Я сподіваюся, що ми зможемо подружитися та в майбутньому не перестанемо спілкуватися. Роуз нас привезла до торгового центру, і в мене чесно кажучи аж руки засвербіли, щоб щось прикупити. Добре, що хоч був телефон, яким я могла розрахуватися (це єдине, що вціліло після цих подій).

- Я піду у відділ для маленьких, потрібно щось прикупити. - сказала Ліка.

- Підемо разом. - промовила я.

- А нам нащо Лізі туди пхатися? - здивовано запитала подруга. - Для нас розмір там вже замалий. – весело піджартовувала Роуз.

- Мені потрібно хоч подивитися, який одяг є, бо через декілька місяців ця інформація буде для мене нормою.

- Постривай, постривай. Ти при надії? - з радістю в голосі та щирою усмішкою на обличчі, запитала мене.

- Ага.

- То це ж чудово! Я так рада за тебе! - Роуз одразу полізла обніматися. - А Браян знає?

- Буде сюрприз. І якраз в цьому магазині я його і куплю.

- Інтригуючи, інтригуючи.

   Навіть подумати я не могла, що в магазині для малят можна проводити стільки часу. Я була вражена вибором товару і тим настільки це все красиве та мілашне. Коли Ліка скупилася, тоді ми пройшли ще по інших магазинах та дещо прикупили. А, опісля, відправилися в мій ресторан "Lady dream".

   Я така була невимовно щаслива, що нарешті побачу своє, таке до болю рідне, місце. Я не вийшла, а вилетіла з машини, щоб по швидше зайти всередину.

- Міс Брайт! - вигукнув Едгар.

- Боже, як я Вас давно не бачила, Едгаре. - підійшла поближче до нього, щоб обійняти. - Як ви? Як ваша дружина Кіра і донечка Белль?

- Дякую, усе добре. Донечка в мене така розумничка, що виграла конкурс "Кенгуру".