Глава 26

Лізі

   Ми цілий тиждень навідувалися в палату до Ліки та її немовляти. Останній раз нас знову вразила цікава картина, точніше кажучи, гучна картина.

- Красиве буде ім'я Леон! - викрикнув жіночий голос.

- А я кажу, що таке ім'я для хлопчика не підійде!

- Зайдем чи почекаємо поки вони все вирішать? - запитально поглянув на мене Браян.

- Зайдем, а то ще повбивають один одного. – стривожено промовила.

   Відчинивши двері, ми побачили, що Ліка лежачи на ліжку, розмахувала руками, а Ярослав стояв над нею. Мене дещо зацікавило:" А де малюк? " Але я одразу згадала, що сьогодні його забрали на ще одне обстеження.

- Ми прийшли. - сказала я.

- Чудово. - надувши губки, промовила Ліка.

- Прекрасно. - сказав Ярослав, та хлопнувши дверима, покинув палату.

- Я піду подивлюся як він. - прошепотів мені на вушко Браян. На, що я кивнула в знак згоди.

   Коли коханий вийшов вслід за Ярославом, я підійшла до Ліки та сіла на стілець, який стояв поруч із ліжком. Вона спокійно дивилася навпроти себе та тихо зітхала.

- Ліко, що трапилося? - старалася здалеку зайти.

- Нічого. Лізі, - замешкалася, але зібравши думки в кучу, продовжила: – скажи, можна відчувати щось до людини, яку ти недовго знаєш, але таке враження, що ви вічно були разом?

- Я думаю, що можна. Якщо тобі подобається Ярослав, то я рада за тебе.

- І чому тут радіти?

- Як це чому? Ти подобаєшся йому, а він тобі.

- Тобі так здається, Лізі. Ми не ладнаємо з першого дня. Ярослав так холодно до мене відноситься.

- Може за цією холодність, приховується щось більше? Ти не задумувалася над цим.

- Та навіть і так, як ти кажеш, але я маю дитину. Хто захоче продовжувати зі мною стосунки?

- Якщо чоловік любить дітей, то поладнає і з дитиною коханої жінки. Не переживай, я думаю, що коли чоловік любить тебе, то й полюбить та виховає дитину як свою власну.

- Надіюся, ти маєш рацію.

- А дивіться хто тут у нас такий здоровенький. - медсестра весела зайшла всередину, тримаючи на руках малюка.

- Слава Богу, що з ним усе добре. - сказала радісно Ліка.

- І як назвеш? - запитала я.

- Ще не знаю. Ой, який ти красунчик. - промовила вона до свого синочка, беручи на ручки. - Хтось проголодався тут, так? Зараз матуся тебе погодує.

- Мені вийти? - запитала я в медсестри.

- Ні, ні. Тим більше жінці це корисно подивитися, а ви ще й не маєте малюка, тож повчіться.

- Дякую, скоро буде. Але це секрет!

- Добре, не переживайте я нікому не скажу. - підморгнувши, вона усміхнена вийшла з кімнати.

- Ти ще не сказала Браяну?

- Ні, хочу, сказати, коли приїдемо до України.

- Токсикозу ще нема?

- Поки що, ні.

- Можливо в тебе й не буде.

- Хто його знає. Ти готова вже до того, що тебе випишуть?

- Ти не уявляєш, як я на це довго чекаю. - з втомленою усмішкою промовила Ліка.

- Ми тут прибудемо до того часу, щоб забрати тебе, і нарешті поїдемо до України.

- Я довго не була там. Декілька років ми жили в Китаї. Ти не уявляєш як хочеться повернутися додому.

   Коли виписували Ліку з лікарні, Браян ще на останок поговорив з Яном і ми вирушили до будинку. Ярослав всю дорогу відсторонено мовчав, він спокійно вів машину, і навіть не вникав у нашу розмову. Щось його турбувало, тому сидів такий задуманий, а ще й на дорогу мусів дивитися.

   Коли приїхали до будинку, я з Лікою швидко щось приготували, щоб поїсти, а Браян з Ярославом подзвонили до когось, щоб літак був готовий, бо ми відлітаємо сьогодні вечором. Ще раз оглядаючи красивий будиночок, я із трепетом в душі вийшла на вулицю.

- Ми колись ще сюди приїдемо? - тихим тоном запитала Браяна.

- Коли хтось буде вагітний, щоб народжувати в цій клініці. - обнявши мене за талію та поцілувавши в губи, проговорив коханий.

   Мені надзвичайно приємно та тепло стало на душі, що він хоче дітей. Тому думаю, коли дізнається про те, що я при надії, надіюся, буде радий.

   Ми приїхали до аеропорту, до приватного літака Браян та сіли в нього. Мені одразу стало трішки погано, адже я боюся закритого простору, тому сіла біля вікна.

- Ти боїшся? - взявши мене за руку, подивився мені прямо в очі коханий.

- Трішки.

- Нема чого, я з тобою. Розслабся. - він ніжно поцілував мене в носик.

   І Ви знаєте, мене і справді відпустило. Біля мене кохана людина, тримає за руку. Що може бути краще за такі милі та непримітні знаки уваги? Напевно знати те, що скоро будеш тримати на ручках таке маленьке янголятко.