Глава 20

Лізі

   Ми довго все обмірковували, як потрібно правильніше вчинити, як так зробити, щоб нікому не зашкодити. Тому ми довго дуже довго проговорювали це з охороною Браяна. Після всіх обміркувань, я повинна була вести в курс справ Ліку, яка таке враження склалося, що лиш чекала мого дзвінка. Я підійшла в номері до білого, досить так рарететного телефону. Перед тим я нятгнула білі рукавички, щоб навіть при такому дзвінку не залишати своїх слідів на ньому.

- Добрий день місіс Кант є вдома? – твердим та впевненим голосом промовила у слухавку.

- Так, є. А ви хто? – із зацікавленістю мовила жінка бальзаківського віку. Так було зрозуміло по голосу.

- Я міс Кант, молодша сестра Ліки. Ви напевно мене не знаєте?

- Чому ж, знаю. Ваша сестра часто про вас говорить. Місіс Флорес зараз у себе в кімнаті наверху. Зачекаєте 5 хвилин?

- Так, звісно.

   Виявилося, що мені не довелося чекати довго, адже Ліка вже летіла по сходах. Тому, коли вона взяла слухавку, було чути, що вона задихалася.

- Міс Кант, люба, я так скучала за тобою. Чому не дзвониш?

- Біля тебе хтось є?

- Авжеж, - вона зробила паузу, щоб я могла зрозуміти, що біля неї є посторонній. – Я більше не буду бігати, знаю, що шкідливо.

- Слухай уважно… - я старалася в деталях все розповісти, щоб не затягувати час і щоб ми не спалилися.

- Гаразд, я зрозуміла, люба. Скоро зустрінемося, я рада твоєму вибору. Мені час вже бігти. До зустрічі. – Ліка швидко повісила слухавку.

- Як все пройшло? – стурбовано запитав Браян.

- Я старалася все зашифровувати, бо хто його знає. Може, хтось й трубку в якійсь кімнаті взяв, щоб підслухати розмову. І біля неї хтось стояв. Таке враження, що аж дихав у потилицю.

- Нічого, він отримає по заслугах, за все що накоїв.

- Знаєш, що мене найбільше дивує?

- Що?

- Як в таких спокійних та врівноважених батьків, народився такий син-нехлюй?

- Ти їх добре знала?

- Так. – твердо сказала. – Можливо. Коли з ними спілкувалася, вони мені здавалися дуже привітними, але по заочі могли бути другими людьми.

- От бачиш. Ходи до мене. – він пригорнув мене до себе, – Яка ти в мене наївна. – та ніжно поцілував у скроні.

   Ми простояли так ще декілька хвилин, а потім пішли в кабінет, щоб обговорити деякі деталі й з спокійною душею погрузитися в сон. Далі нас чекав складний шлях, але я впевнена, що ми пройдем його.

    «Лиш би все вдалося» - звучало в мене в голові довгий час, поки не заснула.

   Проснулася я в не дуже вдалому настрої, це було помітно не тільки по мині, але й Браян не особо радів. Ми мовчки зібралися, мовчки поїли, мовчки вийшли із номера та сіли в машину.

- Браяне… - хотіла я поговорити, але він мене перебив.

- Я просто боюся тебе втратити, бо дуже люблю.

- Я теж тебе люблю.

- Знаю.

- То чого ж боїшся?

- Я не хочу, щоб ти постраждала.

- Браяне ми це вже обговорювали, усе буде добре. Чуєш? Нічого зі мною не станеться.

- Ти не можеш бути впевнена на всі 100%.

   На ці слова я не мала відповіді, адже й сама не знала, що можна очікувати від Люка. Мені страшно. Я боюся. Не хочу втрати те що мені дуже дороге для серця.

    «Лиш би все вдалося» - прозвучало ще раз в моїй голові.

   Ми вийшли з машини та направилися в компанію Флоренса. Зайшли в зал та стали його чекати.

- Я надіюся, що не заставив вас довго на мене чекати. – промовив з посмішкою на губах Люк.

- Напрочуд ми лиш прийшли. – відгукнулася я.

- Ви подумали над проєктом?

- Так. – твердим голосом мовив Браян.

- І яка ваша думка? Ви згідні з нами співпрацювати?

    «Лиш би все вдалося.»

- Ні. – твердим голосом знову сказав мій коханий.

- Браяне, що ти говориш? – стривожено промовила. – Ми ж вчора все обговорили вечором і ти сказав…

- Мало, що я міг вчора сказати. Наше рішення – ні. І закрили цю тему.

- Але чому – ні? Вам не подобається наш розвиток проєкту? – уже втрутився в розмову нахал.

- Наша відповідь – ні. І це не обговорюється. Я і так повторив двічі.

- Ваше рішення? Чи твоє? – посміхнувшись, запитав Люк.

- Ми з вами на ти не перейшли. Чи я щось плутаю? – уже розлючено говорив Браян.

- Вибачте. Це ваше рішення двох чи…

- Тобі, яка різниця. Ні значить – ні. Вставай Лізо, нам час йти. – грубо промовив і схопив мене за лікоть, став виводити із зали.

- Браяне, пусти. – прошипіла я. – Боляче.