Глава 19

Лізі

   Зайшовши у кафе, я не одразу помітила дівчину, яка махала мені рукою. Тож встигла обдивитися невеличке приміщення в класичних тонах та з дивовижним запахом кави, який заполонив все приміщення. Хоча я недуже люблю каву, більш полюбляю чай, але принюхавшись, захотілося попробувати на смак дивовижну суміш ковових зерен. Коли повернула голову праворуч, тоді помітила дівчину, яка махала мені зі столу рукою та щиро усміхалася. У ній важко було помітити ту дівчину, що була декілька років тому, але все ж те саме обличчя та налякані очі. І я попрямувала до неї з легкою усмішкою на вустах.

- Привіт! – встаючи із-зі столу, промовила дівчина, щоб обняти мене.

   У цей момент у мене очі ледь на потилицю не вилізли, адже вона при надії.

- Привіт. – приобнімаючи, промовила я.

- Я знаю, що ти мені можеш не довіряти, і ти на це маєш повне право, адже те, що зробила, це…

   Я бачила як її складно вдавалися слова, і тому ніжно взявши за руку, промовила:

- Це минуле, я його відпустила. Зараз живу сьогоденням з неймовірним коханим чоловіком.

- Справді? – ніжним тоном запитала, і коли я кивнула в знак згоди, вона продовжила. – Я дуже рада за тебе. Чесно. І я тобі не бажаю зла, тому що дізналася, що ти дуже хороша людина, коли… Ти знає сама. Тому я хочу допомогти, щоб з тобою нічого не трапилося, адже… - Вона почала важко дихати.

- Не переживай, тобі не можна, ще й в такому стані. Почула? Зберися. – ніжно, але з напором промовила, щоб вона, як найшвидше зібралася.

- Боже! Я й забулося представитися. Мене Ліка звати. Так, от, ближче до діла…

- Це дитина Люка? – чомусь захотіла запитати.

- Так. – зніяковіло промовила. – Він хоче тебе викрасти. – Зібравши всю силу в кулак, видала з себе Ліка. А в мене аж зіниці розширилися та рот при відкрився від почутого.

- Що?!

- Я хочу тобі допомогти, заспокойся. Я знаю, що в твого хлопця класна охорона, і вони допоможуть, щоб захистити тебе всіма силами. І я сама готова допомогти всім чим зможу. – і я вірила їй, вона справді щиро говорила.

- А можна я запитаю? – вона лиш в знак згоди кивнула. – Чому ти така добра до мене? І лиш попробуй сказати, що тому що я така мила та добра. Не повірю.

- Ну, тому що ти мила і добра - це правда, але те, що Люк справжній козел, це ще одна велика причина, щоб допомогти тобі та знищити його.

   Я подивилася на Ліку із загнутою та піднятою у верх бровою, і помітивши це, вона продовжила.

- Я знала, що він бабій, але все приходив додому, а одного разу, це вже достало мене, тому що він на стороні робить дітей іншим. І це не біда я ж бачила на що йшла. Але він, навіть не забезпечує жінок, а просто кидає їх на призволяще. І це просто…

- Зрозуміла. – різко перервала її розмову.

- Поговори з своїм хлопцем, як зробити правильно, а я буду на вашій стороні. Правда! Ти заслуговуєш на щасливе життя, а поки він неподалік, то не дозволить тобі цього.

- Дякую, Ліка. Чесно. – ствердно сказала. -  Він прослуховує тебе та тримає в домі?

- Так. – я більше нічого не питала тай і не хотіла давити.

- Я з Браяном поговорю і ми вирішимо. Як з тобою можна зв’язатися?

- Подзвониш на цей номер. – вона простягнула візитку. – І запитаєш чи є місіс Кант. – Я запитально подивилися на неї. – Це моє батьківське прізвище. Підніме слухавку моя домогосподарка, яка допомагає мені, і я її довіряю. Представишся міс Кант, як моєю молодшою сестрою, якщо хтось буде неподалік від неї стояти і вона передасть мені, хто дзвонив, і я зрозумію.

- А ти не подумаєш, що це твоя сестра дзвонить?

- У мене немає молодшої сестри, але Люку не потрібно про це знати.

- Окей, тоді я не буду тебе затримувати, щоб не почали шукати. Я піду.

- Лізі, – вона схопила мене за руку і проговорила із сльозами на очах. – я тебе прошу довірся мені й допоможи мені. Повір, я обов’язково віддячу чим лиш зможу. Хоча й грошей майже не маю, але…

- Ліко, - перебила її. – я тобі довіряю, але дай мені трішки часу, щоб переварити інформацію і зрозуміти, що краще зробити та як поступити.

   І я вийшла із кафе, навіть не дочекавшись, що скаже Ліка. Я перейшла дорогу, і підійшла до лавки, на якій сидів Браян.

- Ну, як усе пройшло? – стривоженим голосом промовив коханий.

- Ну, як як? – я видихнула. – Ходімо в готель чи куди-небудь й я все розповім.

   Браян взяв мене за руку та повів кудись. Мені було все одно куди йти, головне, що я в безпеці з ним. Ми пройшлися трішки містом і попрямували до готелю. По дорозі я все йому розповідала, і відчувала як легше ставало на душі.

Як Вам такий поворот подій? 😏 Якщо Вам ця історія припала до душі, то не скупіться коментарями та зірочками) Мені це додає сил та наснаги далі творити❤️ Завтра оновлення не буде, тож до зустрічі в суботу)

З повагою, Ваша Віталіна Лі 💜