Глава 18

Лізі

   Коли проснулася від теплих обіймів, тоді, одразу ж, попрямувала у ванну, щоб прийняти душ та привести себе в порядок. Вийшовши з душу, я помітила дивовижну картину, моє кохання спить так солодко, що не втримавшись, я підійшла і легенько поцілувала в скроні. Після попрямувала на кухню, щоб зробити легенький сніданок перед тим як маємо йти на переговори і надіюся, що його Величність нарешті з’явиться.

   Коли робила сніданок, я так погрузилася у свої думки та наспівувала улюблену пісню, що й не зразу почула, коли Браян проснувся.

- Доброго ранку, крихітко. – ніжно підійшовши та обійнявши мене за талію, шепотом промовив коханий.

- Ти давно вже проснувся? – хоча й питати не потрібно, адже видно, що він сходив вже в душ, бо його тепле, але ще мокре тіло притискалося до мене. Тай голова мокра, і пахне від нього свіжістю та м’ятою.

- Недавно, але чув, як чиїсь солодкі губки цілували мене в скроні.

- Ах, ти хітрюга. – засміялися двоє.

   Поснідавши та одягнувшись, ми направилися на ділову зустріч. Нас знову провели по тому коридору та завели у туж кімнату, де сиділи всі, окрім його Величності. Лиш сівши за стіл, за нами почувся звук.

- Вибачте, за запізнення. – мене як громом хтось вдарив. Цей голос приходив до мене у найстрашніші сни. Це точно Він, без жодних сумнівів.

   Чоловік проходить та показуються нам. Він простягає руку Браяну, щоб привітатися. Коли чоловік переводить погляд своїх темно-карих очей на мене, тоді його липких погляд застигає на моєму обличчю.

- А ви не змінилися, Люк Флорес, усе так же запізнюєтеся. – промовила до цього пихатого чоловіка.

- І я рад вас бачити міс Брайт.

- Скоро вже буду не міс, а місіс. – ви би бачили, як від здивування в нього очі полізли на чоло.

   Одразу вдарити та поставити на місце, я це вмію. Він думав, що я просто буду мовчати. Не на ту напав. Відразу показала хто тут головний, а хто так – пішка.

   Переговори йшли нормально, але мені стало якось не пособі від погляду нестерпних очей, тому подумала, що мені час вийти.

- Браяне, я вийду. – прошепотіла йому на вухо.

- Усе добре? – стурбовано промовив, а я в знак згоди кивнула і вийшла із залу.

   «Та що ж це має таке бути? Як могло вийти так, що це він? Як мені було тоді складно, і він знову появляється в моєму житті. Усе. Більше він мене не скривдить. Тепер є кому мене захищати, від таких виродків.» - Зібравши всі думки в ціле та трішки заспокоївшись, я почимчикувала назад.

- Дякуємо за розумінням, ми подумаємо над правильним рішенням. – промовив Браян та вставши зі столу переговорів, він взяв мене за рук та швидким кроком вивів із цієї будівлі.

- Я нічого питати не буду, бо ти знаєш скільки років ти в моєму серці. Але я скажу одне, і ти кивнеш в знак згоди, якщо це правда. – лагідним тоном мовив коханий. – Цей Люк Флорес, це він, той з ким ти зустрічалася. – і я в знак згоди, кивнула. – Крихітко, йди до мене. – І я пішла. В обіймах Браяна так добре та безпечно.

   Коли обійняла коханого, тоді з очей одразу полилися сльози.

- Тихо, крихітко, усе добре. Я з тобою. Я не дозволю йому тебе скривдити. Чуєш? – заспокійливо гладячи мене по спині, продовжував говорити Браян. – Я і так не особо хотів з ним співпрацювати, а так то взагалі бажання пропало, навіть, говорити з ним.

- Якщо для фірми це важливо… - не встигла договорити, так як Браян мене перебив.

- Ніщо не важливо, у порівняні з тобою. Лізі, ти на першому місці в мене, почула?

- Я люблю тебе. – проговорила ніжно, зарившись йому в шию.

- І я тебе люблю, моя крихітко. – усміхаючись, мовив.

   Опісля, ми попрямували в готель та трішки побули удвох. Ми довго розмовляли і непомітно для себе, я заснула в обіймах Браяна.

   Проснувшись вночі від телефонного дзвінка, я потягнулася до тумбочки, де знаходився телефон. Добре, що Браяна це не розбудило, тому взявши ґаджет я вийшла у вітальню.

- Алло. – спокійним тоном промовила.

- Привіт. – почувся голос дівчини. – Ти мене можливо не пам’ятаєш, я та дівчина з якою тобі зраджував Люк. – стривожено проговорила.

- Пригадую.

- Вибач, що так пізно. Можемо ми завтра зустрітися та поговорити?

- Для чого? – впевненим та владним голосом запитала.

- Я тобі хочу розказати де що. Повір, я не бажаю тобі зла.

- Чому це я маю вірити такій, як ти?

- Я хочу допомогти. – Справді, я почула розкаяння та безпомічність в її голосі.

- Гаразд. Де і коли?

- У кафе «Seal» об 11:00, підійде? – скромним голосом мовила.